.
В приміщенні Буської центральної районної бібліотеки ім.І.Котляревського 7 липня 2011 року о 15 год. відбулося краєзнавче читання "Іван Тиктор - видатний громадський діяч та видавець".
Аудіозвіт про захід можна прослухати тут:
Сценарій
проведення краєзнавчого читання до 115 річниці від дня народження Івана Тиктора, видатного видавця, редактора, громадського та політичного діяча, хорунжого УГА
Дата проведення: 7 липня 2011р. Місце проведення: Буська ЦРБ.
Початок о 15.00.
Запрошені: представники органів влади, ЗМІ, бібліотекарі, вчителі, краєзнавці,
читачі бібліотеки
Дата проведення: 7 липня 2011р. Місце проведення: Буська ЦРБ.
Початок о 15.00.
Запрошені: представники органів влади, ЗМІ, бібліотекарі, вчителі, краєзнавці,
читачі бібліотеки
Ведучий:
6 липня цього року минає 115 років від дня народження нашого земляка , родом із Красного – Івана Тиктора.
Іван Тиктор – видатний український видавець ХХ століття, відомий діяч на ниві національно-культурного відродження в довоєнній Галичині, громадський і політичний діяч, хорунжий УГА.
Велика заслуга Івана Тиктора в тому, що він не шкодуючи ні часу, ні сил дарував українському народові світло знань. Завжди і всюди, чи то на батьківській землі, чи то за її межами, Іван Тиктор ставив перед собою завдання впливати на піднесення національної свідомості українського народу, прищеплювати любов до рідного краю, мови, історії.
Його життя заповнене патріотизмом, його діла і праця для рідної культури.
З нагоди 115 річниці від дня народження Івана Тиктора, Буська ЦРБ проводить краєзнавче читання „Іван Тиктор – громадський діяч і видавець”
На захід запрошені представники владних структур, ЗМІ, бібліотекарі, вчителі, краєзнавці, читачі бібліотеки.
Іван Тиктор прожив 87 років. Зовсім небагато не дожив він до набуття його Батьківщиною, Україною, незалежності, - завершивши свій земний шлях у далекій Канаді 26 серпня 1982 року.
Про життєвий шлях Івана Тиктора розкаже нам завідуюча відділом обслуговування Буської ЦРБ Л.Михалюк.
( Виступ)
Ведучий:
Найбільша заслуга Івана Тиктора у створенні професійних українських видавництв, у розбудові видавничої галузі. Величезне значення для українців планети мала видавнича „імперія”-концерн „Українська Преса”. Друкована продукція, що виходила упродовж усього періоду функціонування концерну, була потужним чинником ідеологічного і культурного впливу на українське населення, формувала націю.
У творі Романа Горака „Дорога Івана Тиктора і його роду” читаємо,що Іван Крип”якевич, один з найвідоміших українських істориків, успіхи свого колишнього вихованця Івана Тиктора на царині книговидавництва та підприємництва, пояснював доволі просто. Коли вже дитина, себто Іван Тиктор, навчився потрохи відрізняти предмети навколишнього світу, задумала його матінка Наталія, поворожити, пізнати, що чекає в житті Івана. Поклала перед ним гроші, різні ремісничі інструменти, які мали б символізувати працю кравця, шевця, муляра, коваля, бондаря, і до того положила молитовник. В присутності хресних батьків піднесла дитину до столу. Дитя вхопило в одну руку молитовник, а в другу загребло гроші, чим поставило ворожбу до довгого думання. Хрещений батько прийшов до висновку, що бути Іванові єпископом.
Бідні батьки з кумами, на жаль, неправильно витолкували те, що бачили на власні очі, - казав І. Крип”якевич. Мало то означати, що дитина доробиться великих грошей на книгах.
Доля, у творчому генію Івана Тиктора, грала не останню роль. То дякуючи їй Іван Тиктор писався Тиктором, а не інакше...
Обравши собі за життєве кредо – робити все, що корисне і добре для України, - він віддав видавничій справі майже 60 років життя.
„Батькам на славу, синам на науку” присвячував свої книги Іван Тиктор.
Про Івана Тиктора – видавця, редактора розкаже завідуюча методично-бібліографічним відділом ЦРБ Л.Вовк.
(Виступ)
Ведучий:
У 2007 році у Львові вийшла книга „Іван Тиктор: талан і талант”, видана Українською академією друкарства, керівник авторського колективу – Оксана Думанська.
Ця книга є першою спробою комплексної професійної біографії Івана Тиктора.
Під сучасним кутом зору розглядаються основні медійні проекти львівського періоду його діяльності (1923-1939), окреслюються досягнення очолюваного Тиктором концерну „Українська Преса”. Життєвий шлях видавця розкривається у спогадах його рідних і близьких та підтверджується документами та світлинами з домашніх архівів родини Тикторів.
Іван Тиктор – практично наш сучасник і реальний творець українського інформаційного простору, ще є багато людей, які добре його пам'ятають. Це- рідна сестра Івана Тиктора – Ольга Падковська, племінниця – Наталія Байдак, онука – Христина Кавуля-Файгель.
Багато цікавих матеріалів додали до написання книги Микола Іванців та Ярослав Стецишин, автор розвідки „Історія Красного”. Саме вони розпочали збір коштів на створення документального фільму про Івана Тиктора.
(Виступ Я.Стецишина)
Ведучий:
Поява Івана Тиктора – не випадковість, а закономірна послідовність поколінь. Тут і попередники, і сучасники ( Куліш, Франко, Гнатюк, Грінченко, Доманицький, Єфремов). Не випадково, а на добре підготовленому українському грунті він „проріс” і продемонстрував появу нових ринкових, бізнесових підходів до видавничої справи.
Сучасним видавцям варто би було уважно вивчити його досвід.
Так Роман Бучко пише про І.Тиктора на сторінках часопису „Воля народу”. Запрошуємо його до слова.
(Виступ Р.Бучка)
Ведучий:
Іван Тиктор багато зробив для нашого народу. І приємно, що він народився в Красному, думками та мріями жив нашим краєм, дуже хотів ще в останні роки свого життя побувати в рідному селі, ступити на поріг батьківської хати.
Дух Івана Тиктора ніколи не покидав рідних теренів. Куди б не закидало Івана Тиктора вимушене емігрування з України, він завжди був думками на батьківщині, він ніколи не полишав самовідданої праці на українську книжку, чим і уславив себе.
До 100-річчя від дня народження Івана Тиктора у 1996 році у Красному було відкрито пам”ятний знак.
Заслужений діяч і патріот, невтомний організатор і поширювач друкованого слова, він залишив про себе для сьогоднішніх і прийдешніх поколінь велику шану та повагу.
Сценарій написала директор Буської ЦБС О.Стецик
ІВАН ТИКТОР – ГАЛИЦЬКИЙ ВИДАВЕЦЬ
Непересічним діячем на ниві національно – культурного відродження в довоєнній Галичині був Іван Тиктор. Він не шкодував часу і зусиль, щоб подарувати українському народові світло знань, завжди і всюди, чи то на батьківській землі, чи то далеко за межами батьківщини, Іван Тиктор ставив перед собою завдання впливати на піднесення національної свідомості українського народу.
Редактор, видавець і організатор преси, Іван Тиктор належить до діячів, що посідають вагоме місце у новітній культурній історії України. Унікальна його роль у створенні професійних українських видавництв, у розбудові інфраструктури видавничої галузі, у практичному виробленні засад сучасної видавничої діяльності. Обравши собі за життєве кредо – робити все, що корисне для України, - він віддав видавничій справі майже 60 років життя.
Розуміючи, яку велику силу має друковане слово, разом з колишніми товаришами по зброї Іван Тиктор організовує у Львові видавничу акціонерну спілку „Українська преса”. Першим виданням спілки став часопис „Новий час”, який почав виходити у світ з 1 листопада 1923 року. У ньому Іван Тиктор займав посаду адміністратора. Спочатку це був тижневик, пізніше – щоденна газета, що друкувалася тиражем 3500 примірників. На початку 1938 року наклад „Нового часу” становив 16 тис. примірників. Використовуючи досвід закордонних видавництв, І.Тиктор намагався збільшити тираж, застосовуючи пільги для постійних передплатників, вміщуючи оголошення. „Новий час” стояв на національних позиціях, він надзвичайно активно розходився не лише в Галичині, але й за кордоном, єднав усіх українців, кріпив їх у дусі й вірі. Рівня „Нового часу” 1930 - их українська журналістика сягнула, мабуть, лише близько 2000 року: ґрунтовні репортажі, ілюстрації, фоторепортажі, потужний відділ міжнародних новин, коментарі, фейлетони, історична публіцистика, карикатури, розважальні тести, новини спорту, реклама тощо. За десять років існування „Новий час” перетворився на основний пресовий орган галицьких українців. Одночасно Іван Тиктор починає випускати книжкові видання. Першою книгою, яка побачила світ, стала книга Михайла Возняка „Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії”.
У 1928 році Іван Тиктор заснував часопис „Народна справа”, який набув дуже великої популярності серед селян. Редактором цього видання він запросив відомого українського письменника й публіциста Юрія Шкрумеляка. У газеті вміщувалися політичні вісті, статті з життя українського народу, матеріали про господарські справи, давалися різні поради. Цікавими були розділи „Читання з історії України”, „Що в світі чувати”, „Що чувати в нашім селі”, „Новинки”, „Господарські поради”, „Жіночі справи”, „Торбинка сміху” та інші. „Народна справа” дуже швидко стала найбільш читабельним виданням для селян, не було найглухішого села, де його не читали б. Тиражі часопису були найвищими в Західній Україні, наклад його перевищував 40 тис. примірників. Кожний передплатник газети автоматично страхував свою худобу, тому й не дивно, що деякі села передплачували 100 і більше екземплярів часопису. Нинішні видавці могли б навчитися в селянського сина спритності заробляти в несприятливих умовах.
З часом видавнича спілка „Українська преса” переросла у потужний концерн, власником якого став Іван Тиктор. ”Українська преса” починає видавати часописи „Дзвіночок” для дітей (з 1931 року), „Наш прапор”(1932), „Наш лемко”(з 1934 року) і гумористичний журнал „Комар”(з 1933 року). Прекрасний журнал „Дзвіночок” був улюбленою лектурою української дітвори. Виходив він накладом 30 тис. примірників. При часописі виходила бібліотека для української молоді „Ранок” під редакцією В.Калини. Це були невеликі книжечки з сюжетними обкладинками. „Дзвіночок” демонстрував, насамперед, високу культуру видання. Досягалося це мінімальними, але дуже ефективними засобами. Так, упродовж перших років часопис виходив з однаковою графічно оформленою паперовою обкладинкою. Повторювана з місяця в місяць обкладинка запам’ятовувалася дитині, а це полегшувало пошук видання серед інших, сприяло встановленню своєрідних „дружних стосунків” із зображеними героями. Всі видання виховували у своїх читачів почуття любові до рідної землі і народу. При кожному з часописів концерну випускалися книжки, брошури, календарі. Особливо відомим став селянський календар „Золотий колос”, що в 1939 році досягнув рекордного тиражу 85 тис. примірників. У ньому вміщувалися науково – популярна інформація, господарські поради, вірші та оповідання тощо. Не було української селянської хати, де б не читали календаря „Золотий колос”.
Видання „Української преси” у 1922 – 1939 рр. мали величезний вплив на піднесення національної свідомості населення Галичини. В цей час Тиктор регулярно співпрацював з Іваном Крип’якевичем. Вони разом реалізували задум видавати літературу довідкового характеру. З 1934 року видавництво стало випускати серію „Історична бібліотека”, в якій побачили світ такі монументальні твори, як „Велика історія України”, „Історія українського війська”, „Історія української культури” та молитовник „Вірую”, було започатковано друкування всесвітньої історії. Ці книги виходили з друку більш ніж десятитисячним накладом. Варто зауважити високий художній рівень видань Тиктора: до їх видання залучали вже знаних художників Гординського, Іванця, Ковжуна, Куриласа, Левицького, Холодного. При „Нашому прапорі” виходили серії „Української бібліотеки” , „Музичної бібліотеки” та „Аматорського театру”. Передплатники „Нового часу” одержували „Українську бібліотеку” безкоштовно. Завдяки високим накладам, а отже, й прибуткам, Тиктор відкрив представництва концерну в Коломиї, Кременці, Луцьку, Перемишлі, Станіславові, Стрию, Яворові, а також в Австрії, Аргентині, Бразилії, Канаді, Румунії, Чехословаччині та Америці. Довкола видань Івана Тиктора гуртувалися найкращі журналістські кадри, крім того, він платив гонорари сотням дописувачів.
З приходом більшовиків до Львова усі видання І.Тиктора були закриті, а сам він з сім’єю перебрався в окупований німцями Краків, де заснував релігійне видавництво „Нове життя”. У 1941 році він передав видавництво отцям студитам у Львові. Після захоплення Західної України німцями наш земляк організовує у Рівному видавництво „Волинь” та видає журнали „Орленя” та „Український хлібороб”. І цього разу Тиктор проявив себе як чудовий менеджер: видання „Волині” мали великий попит, незважаючи на те, що йшла війна. Проте влітку 1943 року есесівці розгромили видавництво, а Тиктор потрапив до в’язниці. У листопаді його все ж звільнили, а через декілька днів нацисти розстріляли всіх в’язнів рівненської тюрми Під кінець Другої світової війни був заарештований гестапо, але , на щастя, йому вдалося втекти з концтабору. Емігрував до Австрії, а в 1948 році опинився в Канаді, у місті Торонто, де теж розгорнув видавничу діяльність. Тут він заснував „Клуб любителів української книжки” і перевидав „Історію України”, „Історію українського війська” ,„Історію української культури” та близько 40 книг красного письменства.
За час своєї видавничої діяльності всього Іван Тиктор випустив у світ близько 500 книжок. Його тогочасних видань вистачило б, напевно, на предовгу бібліотечну полицю в поки що уявному ідеальному зібранні українського друку. Власне, та полиця вже була колись заповнена, але по кривавому визволенню Західної України вона була чи не вся знищена визволителями. А саме ім’я видавця стерте з підрадянської пам’яті.
Ми й досі не можемо збагнути феномену Івана Тиктора. Як вдалося простому галичанину з Красного стати власником величезного видавничого концерну, у якому знайшло працю більше 200 робітників? Як вдалося залучити до співробітництва визначних діячів української культури, як – досягти таких величезних тиражів газет? Сучасні науковці захоплюються методами подачі рекламних матеріалів, які ще в 1930 – і роки застосовував Іван Тиктор. Діяльність І.Тиктора переконливо свідчить, що то була людина не тільки нової генерації як видавець та підприємець, а й, що дуже важливо, патріот. Його проекти, ідеї, втілені і не втілені, мали в собі на меті не тільки досягнення власного добробуту, а й, передусім, несли користь широкому загалу. Працюючи в чужій державі, Іван Тиктор усе робив, аби допомогти своєму народу. Це було не тільки просвітництво, а й конкретні шляхи, щоби дати заробити бідним, відкрити додаткові робочі місця, провадити передовий досвід. Будучи відомою діловою людиною, творцем інновацій, Іван Тиктор залишався українцем і в душі, і на ділі. Саме під таким ракурсом можна розглядати і його видавничо – підприємницьку діяльність
Завідувач методично-бібліографічним відділом Буської ЦРБ Леся Вовк
З виступу інженер-бібліотекаря Інтернет-центру Буської ЦБС
Марії Литвин
Видавничі традиції Бузеччини сягають 17 століття, коли на її теренах існувала папірня, на папері якої друкував Іван Федорович. Ці традиції примножив наш славетний земляк Іван Тиктор. Знаменно, що в соті роковини з дня народження цього видавця його підприємливий дух був підхоплений буськими видавцями в колективі часопису «Воля народу» (Марії Гарасимчук, Миколи Іванціва та Надії Ігнат). Адже, саме в 1996 році ця районна газета однією з перших в Україні отримала грант Фонду «Євразія» на комп’ютерне видання преси.
В архіві бібліотечного Інтернет-центру досі зберігається пожовклий примірник за 1 квітня 1996 року з дарчим написом редактора Миколи Іванціва. Так був даний старт довголітньої співпраці бібліотеки з видавцями. Вона тривала з 1996 по 2006 рік й полягала в Інтернет-забезпеченні як часопису «Волі народу» так і «Обрію», а потім і «Вістей краю». Брали все – новини, телепрограми, користувалися ел. поштою. Саме тому, нам і видавцям вдалося виграти численні гранти, які поповнили бюджет нашого району.
Сьогодні ця видавнича традиція, продовжується в публікаціях в Інтернеті, адже і редакції видавництв і бібліотека мають свої сайти. Мимоволі думається, що на одній і тій самій території історичні традиції мають здатність багатократно відроджуватись. Тож, нехай підприємливий дух Івана Тиктора не полишає нас ніколи.
Книжкова виставка до ювілею:
Світлина бібліотекаря Цюпки Лесі