14 червня 2021 року в Україні відзначали 130-річчя від дня народження Євгена Коновальця - відомого воєначальника і політичного діяча періоду Української Революції початку минулого століття. Цього дня відбулись численні акції в Зашкові, Львові та інших населених пунктах країни. Цікавим заходом вшанували пам'ять про Євгена Коновальця в Буській публічній бібліотеці на батьківщині Президента ЗУНР Євгена Петрушевича.
Як онук Йосифа Андрійовича Литвина - вояка армії Австро-Угорщини і ровесника Євгена Коновальця - відчуваю обов'язок переказати почуте на хуторі Зарокитна наприкінці 1960 років. Спогади мого діда про буремні роки Української революції зосереджені переважно на обороні гори Маківка, на якій йому довелось бути разом з Євгеном Коновальцем.
Зазначу, що дід був також і ровесником останньої володарки палацу Бадені Аліси Габсбург. Два роки тому в газеті "Воля народу" в матеріалі Богдан Литвин «Ще раз про шведський світ графського палацу» Газета "Воля народу" 20.06.2019.№26 (2472) стр 5 я вже розповідав про складні повороти його долі і як шведська принцеса влітку 1933 року допомогла нашій родині облаштуватись після репатріації з СРСР. Матеріальне свідчення тої допомоги - хатина з графської деревини й досі стоїть за іронією долі вже не на хуторі Зарокитна, а на нашій вулиці.
Отож, на черзі розповідь про оборону Маківки. Перша Світова війна розбудила в середовищі галичан і наддніпрянців надії на відродження своєї національної держави. Саме тому до лав армії Австро-Угорщини вступили не лише 2 тис. легіонерів УСС але й у змішаних багатонаціональних військових формуваннях було чимало українців.
Сталося так, що дід і Євген Коновалець бились за Маківку у квітні-червні 1915 року в багатонаціональних підрозділах, а не в числі семи сотень з 2-х легіонів УСС. Патріотизм 20-27 літніх вояків підсилювались місцевими ландшафтами, які так нагадували їм опис боротьби за волю з повісті "Захар Беркут" Івана Франка доступної кожному в бібліотечках "Просвіти". У наплечниках українців з двох імперій часто можна було знайти книгу Андрія Чайковського "Олюнька". Прекрасно розуміючи ці обставини, австро-угорське командування поставило на чолі свого корпусу 130-ї бригади 51-ї піхотної дивізії полковника Йосифа Вітошинського фон Доброволя, українця за походженням. Дзядзьо - так з симпатією називали його співвітчизники. Майбутній воєначальник Армії УНР теж не міг не помітити цього росту патріотизму.
В австрійській армії не було таких заборон на використання мови у побуті, як в імператорській російській. Не можна було порівняти побуту, постачання і навіть облаштування туалетів.в двох арміях: австрійські вояки дозволяли собі пересидіти вогневі атаки у своїх "виходках", чого аж ніяк не скажеш про "уборкашки" росіян.
Система оборони 958 метрової гори була організована за принципом гарнізону. Винахідливі німецькі інженери чи не вперше у воєнній історії застосували особливо ефективні карпатські "вовчі ями" та колючий дріт і колючу стрічку.На Маківці вперше для оборони стратегічних висот був застосований вогнемет.
Однак, попри всі перелічені фактори, шаленим натиском царській армаді вдалось 106 років тому захопити цей плацдарм. Серед захоплених у полон кількох десятків українців були студент Євген Коновалець і український тесля Йосиф Литвин. Дуже сумнівно, що під час етапування в підмосковну Обираловку Львівському студенту і буському теслі вдалось якось поспілкуватись.
Згодом групу полонених розділи на московську та петербурзьку частини. Євгена підхопив воєнний вихор і він започаткував створення української армії. Його фото фіксували участь у революційних подіях.
А Йосиф одружився з дочкою московського підприємця Якова Жарова, Його фото бачимо на сімейних фото.
Дід прагнув повернутися на Галичину і Радянський Уряд дозволив йому зробити це в 1933 році. Він пересів з першої підмосковної електрички на буську фуру.
Євген Коновалець з еміграції керував підпіллям і у 1938 році отримав від підставного підпільника бомбу.
Про ту буремну епоху дід захоплено розповідав на хуторі. На вулиці Механізаторів, куди він переселився за програмою ліквідації неперспективних сіл, він перестав про це говорити. Чи то бракувало йому хутірської свободи, фігури 1914 року. Може книги якісь патріотичні забув ? Може не викликали довіри сусіди-чужинці чи колгосп Комунар ? Як би там не було, а зруйновану фігуру активісти відновили.
А книга Андрія Чайковського "Олюнька" постійно у мене на робочому столі поруч з книгою Івана Франка "Захар Беркут"
Немає коментарів:
Дописати коментар