Уродженці Польщі, нашій землячці Суханек Станіславі Владиславівній вже за 80.
Її ровесники, покоління дітей війни, зазнали особливих життєвих випробувань. Чимало довелось пережити і багатодітній родині українця Владислава Даньчака і польки Барбари. Друга Світова війна, а за нею репресії в ході операції "Вісла", голодні роки, колгоспна панщина. Батько рано помер, мати з 5 дітьми - 3 дочки і 2 сини залишилась у злиднях в невеликій хатині по вулиці Шевченка.
З розповідей моєї матері пригадую ситуацію з кредитом на перекриття хати бляхою, взятим в радянському "Ощадбанку". Даньчаки вчасно не розрахувались і судовиконавці здерли покрівлю та щей забрали зі стайні корову. Троє напівголих, босих і голодних діточок благали залишити хочаб корову - годувальницю сім'ї ..., довелося знову повернути солом'яну стріху. Стася, як старша, рано почала працювати, щоб допомогти матері прогодувати молодших братів і сестер.
На цій фотографії дівчата 1948 року в Буському парку, Станіслава стоїть четверта зліва направо. Усі її подруги ( Євгенія Литвин-Ковальчук (з роду Гузар) +; Антоніна Пінькєвіч + ; Емілія Туркевич +; Станіслава Даньчак-Cуханек живе у ФРН ; Ольга Туркєвіч-Давидовська + ; Марта Павлик-Гриник +; Ірина Павлюк-Семенів +; Марія Пінькєвіч-Капій +; Євгенія Пінькєвіч +; Марія Туркоцьо-Давидовська +) вже прожили своє життя у Буську, а її нелегка жіноча доля, пов'язала спочатку з Польщею, а згодом з Німеччиною, стелиться й досі.
Старе фото з архіву краєзнавця-літописця Михайла Зозулі
У 1954 вийшла заміж за поляка. А в Україну, в рідне місто летіли листи до матері, молодших сестер і братів. З листування дізналась, що вони навіть у 1960-1980 роках потребували матеріальної підтримки. Тож, опинившись у відносно заможній спочатку польській, а пізніше в німецькій родинах, найстарша дочка продовжувала допомагати матері.
У роки Незалежності України, коли залізна завіса впала, пані Станіслава Суханек стала першою буською волонтеркою. Пані Стася, так з любов'ю її називали містяни, очолила перші гуманітарні колони допомоги рідному місту, в якому жила її мати з молодшою сестрою. Допомога йшла на буську лікарню, центр соціального обслуговування одиноких громадян.
Гуманітарну допомогу медустановам району пані Стася привезла з ФРН
Відгукувалась на прохання кожного потребуючого . Про кожну таку акцію благодійності від волонтерки писав часопис "Воля народу" в тих далеких 1990-х роках.
Часопис "Воля народу" №3 11 січня 1996 р. с. 1
На місці старої хатини виріс ошатний будинок, де були створені затишні умови. Кожного року пані Стася приїзджала в рідну домівку і завше старалась допомогти землякам, родичам, сусідам.
Однак, на початку 2000-х в Німеччині захворів чоловік, відомий професор фізики, а в Україні померли мати і сестра. Залишившись з сином Робертом у Берліні, пані Стася й сама почала потребувати догляду. Але, навіть, лежачи у лікарні, відгукнулась на наш європейський креативний проект "Коридор в майбутнє". Сама не могла знайти прапор Німеччини, а син постійно на роботі, тому попросила відвідувачку лікарняної палати, котра доглядала хвору матір. Німкеня, визнавши ідею слушною, через пару годин принесла автомобільний прапор, а пані Стася передала його у Буськ.
Прапор Німеччини на стіні " Коридору в майбутнє"
Отож, волонтерка, яку в берлінському госпіталі з 85-річчям привітав поважний представник місцевого самоврядування, і далі продовжує служити людям. Бо інакше не може - така вже в неї вдача.
Прогляньте нижче коротке відео - спогади Теодозії Рибак та знайомство малечі з ДНЗ "Лелеченя" з волонтерською діяльністю пані Стасі
Так гарно згадують про першу волонтерку Буська пані Станіславу Суханек її знайомі та усі жителі нашого міста.
Сьогодні Україна переживає важкі часи конфлікту на Донбасі. Естафету від пані Стасі підхопили: голова Товариства "БУЖАНИ" Зіновій Павлик (син Марти Павлик-Гринек , на фото 1948 вона стоїть перша зправа) та його заступник Іван Нагорний.
Послідовники Станіслави Суханек нагороджені подякою
Волонтери нової доби
Марія Литвин, методист Буської РЦБС
Немає коментарів:
Дописати коментар