Примирення через 76 років у бібліотечному ПЄЇ

  76 років тому, була неділя 11 липня 1943-го, та ніч на 12-те, Петра і Павла за східним календарем. Про ці два дні польська історіографія говорить як про трагедію 99 місцевостей, атакованих відділами УПА. Трагічним символом стало містечко Порицьк на півдні Волині, де прямо під час служби у костелі було вбито коло 200 поляків. Нині це село Павлівка, де 16 років тому президентами України та Польщі було відкрито пам’ятник «Пам’ять. Скорбота. Єднання».  

 

Спогади різні, а історія одна. Користувачі пункту європейської інформації Іван Бак та Роман Бучко - пережили операцію "Вісла" й зуміли стати вище над своїми образами та закликають до толерантності, примирення з поляками:

"...Ти мудрий поляче, мудрий вкраїнцю!

Будьмо братами слов'янського роду ... 

 

"

 

  Тож будьмо братами слов'янського роду

 

 

ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА  З  РІЗНИХ  ДЖЕРЕЛ

Один із кривавих епізодів українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни. Апогей припав на 11 липня 1943 року, день, який згодом дістане назву «кривавої неділі». Адже того дня  посеред ночі було скоєно жорстокі напади на десятки польських сіл у кількох районах Волині (Іваничівський, Локачинський, Володимир-Волинський та інші),  окупованої нацистською Німеччиною. Досі історики ведуть запеклі суперечки стосовно того, хто першим розпочав криваву бійню, у якій лише за одну добу (вночі з 11 на 12 липня 1943 року) загинуло близько 11 тисяч людей. Польська сторона звикла звинувачувати вояків УПА, хоча це могли бути і переодягнені еНКВД-сти. Згодом ця хвиля насильства поширилася і на Галичину. За підрахунками істориків жертвами тоді стали тисячі поляків та українців ( називають спірні цифри - до 100 тис. поляків і до 20 тис. українців). Чи можливо знайти правду у кривавому минулому у роки Другої світової війни, де заручниками політичних амбіцій і жертвами стало мирне населення? Нині по обидва боки польсько-українського кордону існує своя правда про криваве спільне минуле. І щороку цю правду намагаються викривити радикально налаштовані особи, групи, рухи, партії. Забуваючи, що історія належить історикам і має лише минулий час, а жити потрібно сьогоденням.

 Якщо поляків лякають абревіатури ОУН та УПА та ім’я Степана Бандери, то для українців загроза лунає з боку польських імперіалістів – так званих «кресов’яків». Ця назва походить від назви земель, які до підписання пакту «Молотова-Ріббентропа» належали Речі Посполитій – «креса всходні» (землі сучасних Галичини та Волині). У Польщі існує Кресовий Рух Патріотичний,  представники якого ніколи не вважали українців самодостатньою нацією. Ми були і лишаємося для них то гайдамаками, то вбивцями, то різаками чи сокирниками. Тобто, вони використовують нашу спільну історію країн-сусідів для задоволення політичних амбіцій та екстремістських випадів. Вони договорилися до того, що солдати УПА несуть відповідальність за знищені українські села і тисячі помордованих українців на Закерзонні. Водночас всіляко намагаються применшити роль українців у перемозі над німецьким нацизмом, «відбілити» злочини відомого польського ката українських сіл Юзефа Задзірського на псевдо «Волиняка» та масові вбивства українців Армією Крайовою.

Минає вже 76 років, а імперіалістичні прояви ніяк не змінюються на об’єктивне розуміння історії України та Республіки Польщі. Спотворений погляд на тодішні події виклав у своєму історичному опусі «UPA – Armia powstancza czy kurenie rizuniw?» сумнозвісний польський історик Едвард Прус, стверджуючи, що метою УПА «було приєднання відірваних від Польщі південно-східних провінцій до радянської України». Депутат Марек Якубяк, який претендував на посаду мера Варшави від партії «Kукіз'15», минулого року у польському виданні «DoRzeczy.pl» говорив про емоції: «Я кажу про своє ставлення до українців. Той факт, що українці вбили своїх сусідів на Волині, є таким, що не прощають. Тепер їм тут теж все належить, вони приїжджають сюди тільки з міркувань комерційного зиску». Ще один депутат від цієї ж партії Томаш Томашковський заявив у жовтні 2017 року: «Українці роблять з нами, що хочуть. Ми даємо їм гроші на дороги, а вони будують пам'ятники Бандері». Схожі заяви можна зустріти в багатьох ЗМІ та соціальних мережах. Активні групи та сторінки в Facebook гуртують поляків, які є українофобами у фангрупи: «Українець не мій брат», «Стоп українізації Польщі», «Польський Львів», «Львів завжди польський», «Львів є польським», «Пам'ятаю Волинь», «Справа Кресова – Національна справа».

 От тільки ніде чомусь не акцентується увага на тому, що Холмщина, Надсяння і Лемківщина споконвік були українськими землями. Українські князі не будували своїх столиць і міст на чужій території! Тож солдати УПА помирали за власні землі, відстоюючи незалежність для власної держави. Понад триста років українці живуть у боротьбі за життя без кайданок – чи то польських, литовських, московських чи інших.  Українські націоналістичні організації боролися не просто проти окупантів, а за встановлення на українських етнічних землях незалежної власної держави. Це неминуче ставило їх у конфлікт із АК та польським урядом у Лондоні, який і надалі вважав Волинь польською землею. Поляки повинні усвідомити, що українських повстанців вважають героями в Україні не через їх участь у польсько-українському конфлікті, а через завзяту боротьбу проти гітлерівського і комуністичного режимів. Боротьбу, завдяки якій вояки УПА стали головним антирадянським символом для колишнього і нинішнього Кремля. А сам Бандера взагалі немає жодного відношення до Волинської трагедії, оскільки на той час знаходився у заручниках німецьких фашистів.

Першим особам — Л. Кучмі, В. Ющенку (Україна) та А. Кваснєвському, Л. Качинському (Польща) вдалось порозумітися в оцінках польсько-українського конфлікту, що супроводжувався жертвами з обох боків, проголосити найоптимальніше гасло у цій ситуації — «прощаємо і просимо вибачення». Проте споруда «примирення і прощення» виявилася крихкою, коли ці особи зійшли з політичної арени. У липні 2013 р. Польський сейм визнав «Волинську трагедію 1943 року» для поляків «етнічною чисткою з ознаками геноциду» (зробивши винними лише українців). Підтримали цю ухвалу й 148 народних депутатів України (з Партії регіонів і комуністи).  22 липня 2016 року Сейм Польщі ухвалив постанову про вшанування пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами (ОУН—УПА) проти громадян Другої Речі Посполитої (1939—1945 рр.) на «східних її кресах», себто на Волині та в Малопольщі (Східна Галичина).

 У липні 2018 року польський Сейм переглянув поправки до Закону «Про інститут національної пам’яті» і відмінив введення кримінальної відповідальності за звинувачення польського народу і польської держави за участь у Голокості. Це схвалили уряди США та Ізраїлю, але проти виступили польські націоналісти, прибічники ідеї «Тримор’я». Почалося масове руйнування надгробків на могилах українських борців на території Польщі, минулорічна спроба оскаженілими молодиками (кукізи) під крики «Смерть українцям!» зірвати похід українців на могили воїнів УПА у селі Пикуличі поблизу Перемишля, побої та вбивства наших заробітчан, замовні статті екстремістського спрямування у польських та українських ЗМІ, заклики до насильства та ненависті проти українців. І все це на тлі активних воєнних дій на Сході України. Наші західні сусіди наче забули, що шостий рік поспіль саме наша держава стала полігоном для «гібридної» війни з РФ і, водночас, щитом для країн ЄС. Ми зараз сам на сам з ворогом – без військ ООН чи НАТО, без належної підтримки з боку свого стратегічного партнера – Польщі.

Помирають наші юнаки та дівчата, мужчини та жінки, діти та пенсіонери. Хіба можна зараз  думати про «креси зі Львовом»? Хіба можна зневажати українців, які віддають життя за мирне сьогодення всієї Європи?! Всі печерні антиукраїнські ідеї польських екстремістів, націоналістів і шовіністів треба негайно гасити. Для цього в Україні є стаття 110 Кримінального кодексу «Посягання на територіальну цілісність та недоторканність України» (покарання - від 3 до 12 років).

Нинішня провладна польська партія «Право і справедливість» сповідує неправильну філософію у ставленні до України. На думку її представників, Польща нікого не окуповувала, не кривдила, дотримувалася норм християнсько-католицької моралі. А приниження, грабування, винищення на рівні геноциду вона зазнала лише з боку українців. Ці імперські амбіції загострюються з наближенням чергової річниці «Волинської трагедії» .

Сьогодні, 11 липня, у Польщі День пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої. Посол України в Польщі Андрій Дещиця сказав, що Україна хоче достойно вшановувати жертв Волинської трагедії.
Цей пам’ятний день відзначають у річницю Кривавої неділі. 11 липня 1943 р. стало кульмінацією Волинської трагедії, масового знищення польського цивільного населення на Волині Організацією українських націоналістів, Українською повстанською армією та українським цивільним населенням. Цього дня був скоєний напад на 99 містечок і сіл одночасно.
Посол України Андрій Дещиця під час розмови з Інформаційним радіо-агентством сказав, що жертв злочину потрібно вшановувати і пам’ятати про них, але й треба осудити тих, хто по-звірськи вбивав мирне населення.
«Ми проти того, щоби була будь-яка агресія проти мирного населення», – підкреслив посол.
Влада України два роки тому заборонила проведення пошукових робіт останків жертв Волинської трагедії, з цієї причини не можна теж проводити ексгумації вбитих і гідно перепоховати їх. Андрій Дещиця вважає, що ця важка справа має шанс на вирішення, «адже українці і поляки мають християнські цінності, і кожну особу, яка загинула, треба вшанувати і по-християнськи поховати».
Посол додав, що це спільний – польський і український – обов’язок. Дипломат сказав, що вірить, що переговори між новою владою в Україні та владою Польщі будуть проводитися і «ми дійдемо до того, що знайдемо спосіб розблокувати ексгумації».
За підрахунками польських істориків, під час Другої світової війни на Волині та Галичині українські націоналісти вбили близько 100 тис. поляків, у відплатних акціях загинули від 10 до 12 тис. українців. Більшість убитих поляків досі спочивають у безіменних ямах смерті.

 

Редколегія блогу