Ярослав Коваль "Продуктовий геноцид" (До 75-річчя від дня народження автора)

Слово Пам'яті

... Ярослав Коваль - високопрофесійний лікар, народний цілитель, еколог за покликанням, людина , яка від народження була наділена шляхетністю, розумом і порядністю. Підкупала його простота поведінки і зацікавленість усім, далеким від його спеціальності. Особливо вражала його обов'язковість до збереження нашого довкілля, природніх багатств, що дарував нам Господь Бог. А його книжки "Дерева стогнуть", "Продуктовий геноцид", це крик його християнської душі до сущих у цьому лукавому світі.
Про важливість проблеми екологічної ситуації в Україні, яку автор аналізує в книзі "Продуктовий геноцид" яскраво засвідчують відгуки на її появу авторитетних вчених Українського державного лісотехнічного університету та Львівської комерційної академії. І це зрозуміло, бо для Ярослава Івановича, кожне посаджене нове дерево, впорядкована лісосмуга чи клумба були цілющим бальзамом на його неспокійне серце. І разом з тим пошкоджений зелений кущ, зрізане деревце, знищене пташине гніздо чи спалена трава - невиліковно ранило його чутливий характер.
Рано пішов із життя Ярослав Іванович. Невблаганна смерть забрала Людину, яка залишила по собі добрий слід, стала гідним наслідування, прикладом не лише для колег - лікарів, але для всіх, хто його знав, або чув про його добрі справи. Пішов у потойбічний світ, залишивши у невимовному горі свою чарівну дружину Лідію Маркіянівну, осиротілих дітей Лесю та Ігора, які пішли його професійною дорогою, всб свою родину.
А тому писати про тих, хто пішов у свої, відомі лише Господу Богу мандри буже не просто. Бо всяке сказане і написане засвідчує лише якийсь фрагмент безмежно різного буття людини.
... Вперше я зустрівся з Ярославом Івановичем на лікарняному ліжку в Буській центральній лікарні у жовтні 1982 року. Лікував свій хронічний бронхіт та простудні захворювання. Добре пам'ятаю, як вечері до палати зайшов Я. Коваль. Кожного хворого уважно вислуховував та розпитував про його болі, що найбільше турбує, хто навідується до слабого з родини, ким працює, режим харчування. Але мене найбільше зацікавило те, коли лікар розпитував хворого про його домашню госрлдарку. Питав чим захоплюється, які фруктові дерева ростуть в його саду, які овочеві культури вирощує, де випасає власну тварину тощо.
Обхід палати закінчувався на моєму ліжку. Доктор присів, уважно глянув мені в очі і спокійним голосом запитав, як проходить одужання. Я відповів, що через кілька днів покину лікарняну палату. Ось тільки незнаю, що робити з носовою порожниною, яка стабільно закладена і перешкоджає нормальному диханню.
-Чим лікуєте її, - запитав Ярослав Іванович
- Тричі на день закапую "Піносол" який приписав лікар.
- Відміняти Їх немаю права, але раджу спробувати пожувати день-другий використану пчолину вощину. Не зашкодить подихати іонами Новомилятинського озера, особливо постояти десяток хвилин біля фонтану.
... Від того вечора пройшло багато років. А лікарська порада до сьогодні лікує мою болячку, засвідчуючи благородну і безкорисливу допомогу Лікаря, що оздоровляє людей добрим словом і порадою.
І ще одне у земному житті Ярослав Іванович був шукачем і творцем Правди. Палко любив свою рідну землю, цінував і шанував їїприроду. І хоча передчасно згасла його іскра Божа, яка лікувала не тільки тіло, а й душу людини, і далі дарує нам тепло й освітлює подальшу життєву дорогу,
Коли писалися ці рядки, пригадав, що у Квітневу неділю вулицями Буська пройшла Хресна Дорога в наміренях за мир, спокій, єдність, і добротне довкілля України. Думаю, що християни в цей день віддали певну шану Ярославу Івановичу Ковалю.

Адам Тарновський.

---