пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

ВІДКРИТТЯ БІБЛІОКАФЕ "КНИЖКОВІ СМАКОЛИКИ"

З нагоди чергової річниці від дня народження Лесі Українки гостинно відчинило свої двері бібліокафе "Книжкові смаколики " при Буській ЦРБ

Подія відбулася у читальній залі оформленій у стилі кав'ярні, що сприяло невимушеній атмосфері спілкування між письменницею Оксаною Думанською і читачами, бібліотекарями, журналістами та учнями

Крім традиційних смаколиків: кави, печива, цукерок безкоштовно також надавався безпарольний доступ до Інтернету через Wi - Fi

Параолімпієць Антон Дацко, який у численних зарубіжних поїздках звик до такого сервісу, миттю скористався ним, щоб продемонструвати цікаві миттєвості свого подолання "крутої крем'яної гори"

Пропонуємо Вашій увазі короткий відеозвіт цієї події




Марія Литвин, методист Буської ЦРБ

понеділок, 20 лютого 2017 р.

До 115-річчя Миколи Андрусяка

Андрусяк Никола (Микола) Григорович (20 лютого 1902, Переволочна — 25 січня 1985, Бостон) — історик, професор Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, педагог, літературний критик, есеїст, публіцист, громадський діяч.


Чебан М. Микола Андрусяк. Історія історика / Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крипякевича. – Львів, 2015. – 356 с.
У монографії вперше узагальнено громадську та науково-організаційну діяльність талановитого українського історика Миколи Андрусяка (1902–1985) в контексті суспільно-політичних і культурно-освітніх процесів ХХ ст.
Проаналізувано науковий доробок вченого, встановлено його внесок у розвиток української історичної науки, діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, Польського історичного товариства, Інституту історії України, Українського історичного товариства.
До наукового обігу вперше введено чимало матеріалів з архівів та бібліотек Львова й Києва, зокрема особисті документи вченого, листування із видатними істориками і громадськими діячами: М. Грушевським, Д. Дорошенком, М. Кордубою, І. Крип’якевичем, В. Кубійовичем та ін.
У додатку опубліковано бібліографію праць історика (543 позиції), розкрито криптоніми та псевдоніми, якими він підписував праці.
Для істориків, історіографів, краєзнавців, широкого кола читачів.
Зміст:


Микола Андрусяк. Жмуток спогадів у зв’язку з редагуванням д-ром Олегом Кандибою «Збірника Українського Наукового Інституту в Америці»

 

Мені невідомо, як договорився археолог д-р Олег Кандиба з професором Міннесотського Університету в Міннеаполісі й основником Українського Наукового Інституту в Сен Полі, Олександром Неприцьким-Грановським у справі друкування збірника цього Інституту в Празі, в якім появилися праці празьких українських науковців, а з-поза Праги лише моя стаття. Не знаю, чи Кандиба звертався ще до когось з львівських науковців. Я послав йому статтю літом 1938 р. Восени повідомив мене О. Кандиба з Хусту, що він саме перебуває в тогочасній столиці Карпатської України й друкуватиме в ній цей збірник. Після трагедії карпато-українського державного будівництва в березні 1939 р. написав О. Кандиба до мене з Праги, що всі матеріяли до збірника пропали в Хусті, отже чи маю я копію моєї статті; якщо так, то негайно йому прислати до Праги. При цім він згадав, чи проф. Михайло Возняк не написав би якоїсь статті для цього збірника. Коли я переповів це Вознякові, він засміявся: «Як на коліні можна негайно написати наукову статтю?» Але я мав копію своєї машинописної статті і вислав її негайно О. Кандибі до Праги.
Німецько-польська війна у вересні 1939 р. і в зв’язку з нею совєтська окупація Львова 22 вересня вибила мені з голови думку про післану Кандибі статтю. Я тоді носився з гадкою, чи покидати Львів і втікати на Захід. Заки я рішився, що мені слід діяти, зайшов у другій половині жовтня 1939 р. іменований совєтською владою ректор львівського університету, київський історик Михайло Іванович Марченко, до Бібліотеки Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові ще в уніформі совєтського капітана і, представившись працівникам Бібліотеки, просив мене як історика зібрати матеріяли до історії західньо-українських партій та принести йому до канцелярії ректорату львівського університету. За порадою директора Бібліотеки Володимира Дорошенка, я звернувся до радикального діяча Михайла Матчака, який мав польську брошуру про всі партії в Польщі. Коли мені Матчак дав цю брошуру, я поніс її до канцелярії ректорату львівського університету. Там на входових дверях була паперова наліпка з написом: «Михайло Іванович Марченко, Ректор Львівського Державного Університету». До його канцелярії була велика черга людей за платними посадами в університеті, а серед них були й деякі наші професори, як д-р Іван Крип’якевич і д-р Філарет Колесса. Я також став у чергу і, коли дійшов у цій черзі до канцелярії Марченка, вручив йому Матчакову книжку та попросив його, чи не міг би він прийняти мене за працівника до університетської бібліотеки до помочі д-рові Богданові Барвінському, який мав здебільша майже ввесь залишений з польських часів польський бібліотечний персонал. Марченко потелефонував до Барвінського, який дуже радо погодився прийняти мене за працівника в університетській бібліотеці. Було це 24 жовтня 1939 р.
26 жовтня визвав мене телефонічно Марченко, щоб я зайшов негайно до канцелярії ректорату. Коли я входив до кімнати, в якій сиділа секретарка ректора, давніша секретарка в канцелярії адвоката д-ра Семена Шевчука, вийшов з канцелярії ректора ксьондз Ґерстман, відомий мені із студентських часів як визначений університетським ректоратом куратор української «Студентської Громади» і, прощаючись з секретаркою ректора, сказав сумно до неї: «Я юж тутай ніґди не бендем». Поза чергою вона повідомила про мій прихід ректора, до якого канцелярії я негайно увійшов і застав там ректора одеського університету біолога Миколу Савчука, який був приділений до помочі Марченкові переформувати львівський університет на советський лад. Я з ним познайомився уже кілька днів перед тим у Бібліотеці НТШ, куди він зайшов з свого приміщення в мешканні Льва Петрушевича в будинку НТШ.
Марченко запропонував мені становище проректора університету, яке досі займав кс. Ґерстман, а Савчук, сміючись, сказав, що коли він оповідатиме в Одесі, що він застав ксьондза проректором львівського університету, то тамошні слухачі думатимуть, що він оповідає «сказку». Як проректор я став посередником поміж польськими професорами та совєтським ректором, і виглядало, що обидві сторони з мене вдоволені. Про мене пішла поголоска, що від мене залежить те, щоб дістати якесь становище в університеті, й до мене приходили різні люди, серед них і мої давні знайомі за «посадами», і мої вияснювання, що я не маю ніякого впливу, приймали недовірливо. 30 листопада серед інших людей вкрутився до моєї канцелярії й абсольвент Греко-Католицької Богословської Академії, Петро Олійник, який подав мені лист від дочки пароха Заруддя (тепер Кобзарівки) й тернопільського декана о. Петра Івахова, який в 1912 р. спрямував мого батька віддати мене до української бурси в Бродах та в 1917 р. мою маму післати мене продовжувати навчання в українській приватній гімназії в Яворові та якого я відвідував саме літом 1939 р. Пошепки він запитав мене, чи не міг би він зайти до мене ввечері по книжки, які він хоче перенести на Холмщину. Я згодився.
За якийсь час зателефонував до мене Ілля Стебун, один з двох «реформаторів» Наук. Т-ва ім. Шевченка на «філіял Академії Наук УРСР». Він запитав мене, чи не міг би я зайти ввечері до його кімнати в «Народній Гостинниці» при вул. Костюшки. Очевидно, я не міг відмовити такому достойникові і зайшов до його кімнати точно в 8-ій год. Там застав я відомого мені із студентських часів Семена Стефаника, з яким Стебун говорив про майбутню подорож до Києва та про видання творів Василя Стефаника. Коли ж я представився, він відправив негайно Стефаника й почав розмову зі мною у зв’язку з поставленою, мабуть, проф. Крип’якевичем пропозицією іменувати мене директором Інституту Історії України при Філії Академії Наук УРСР, при чім Стебун пригадав мені моє поборювання проф. Кирила Студинського за його «радянофільство» та моє «ширення культу Тютюнника» в донцовськім «Вістнику». Скінчив тим, що я займаю високе становище, не виключено, що займу ще вище, але скорше чи пізніше, я мушу скласти заяву з критичним ставленням до свого минулого й до минулого інших. Чим скоріше я це зроблю, тим для мене краще. Він за декілька днів виїжджає до Києва з пропозиціями щодо заповнення становищ у Філіялі Академії Наук УРСР, добре було б, щоб він мав мою заяву перед своїм виїздом.
Розпрощавшись із Стебуном, я пішов додому при кінці Куркової вулиці недалеко рогу з Лісною, де довго находився з порожньою валізкою Олійник. З наповненням валізки книжками не було клопоту, бо я передав йому всі книжки, залишені адміністратором «Вістника» Михайлом Гікавим, який в серпні зайняв опорожнену в тім самім мешканні кімнату, в якій йото 1 вересня польська поліція арештувала й вивезла до концентраційного табору в Березі Картузькій. Після повернення він скоро з своєю судженою, службовичкою «Промбанку», Наталією Левицькою, дочкою православного священика на Волині, виїхав на захід, а залишене ними хатнє устаткування забрала сестра Наталії, дружина Ростислава Волошина, якого в початках окупації совєтська поліція арештувала. Вазонки з цвітами передала Волошинова проживаючій в сусідстві вчительці дівочої руханки в українських гімназіях, Охримовичівні, для цих гімназій.
Олійник передав мені запит Кандиби, який псевдонім дати мені, щоби не пошкодити в моїй підсовєтській кар’єрі. Я сказав Олійникові, що заки появиться збірник по совєтськім боці, мене судитимуть за інші протисовєтські «гріхи». В половині грудня став Студинський проректором «по науковій частині», яким досі був Зенон Храпливий; останній став проректором «по учбовій частині», яким до цього часу був я. Мене випросив собі до помочі директор бібліотеки Барвінський. Несподівано був заарештований проф. Володимир Старосольський, а відтак приятель Юрка Тютюнника, Іван Шендрик. Я тремтів, що станеться зі мною. Ідеологічний приятель проф. Володимира Залозецького мґр. прав Маріян Козак (обидва вони були прихильниками Липинського) попросив знайомого львівського трамвайника німецького походження поручити німецькій переселенчій комісії не лиш його з його матір’ю, але також редактора «Записок ЧСВВ», Йосафата Скрутня, ЧСВВ, і мене. Коли повернувся Стебун з Києва і, розділюючи становище в філіялі Академії Наук УРСР, сказав: «хай Андрусяк готується до тюрми», я «оформлював» свій переїзд через німецько-совєтський кордон; коли Стебун довідався, що я на другому боці кордону, сказав: «Слід його було відразу розстріляти».
Правники Микола Ценко і Лев Дубас, які очолювали Український Допомоговий Комітет у Кракові, вможливили мені з кінцем березня 1940 р. приїхати до Кракова і приміститися в будинку українських біженців при вул. Яблоновських. Саме тоді Український Центральний Комітет улаштував параду культурно-освітніх працівників, на яку пішов я і там стрінув письменницю Олену Телігу, з якою я був знайомий, і вона познайомила мене з приявним там О. Кандибою. Він ніби сподівався мене там зустріти, бо приніс мені один примірник «Праць Українського Наукового Інституту в Америці» т. І та 20 відбиток моєї статті про українську історіографію. Після цих сходин він визначив мені зустріч з ним в його помешканні; я йому оповів про відносини під совєтською окупацією, він дещо з мого оповідання записував собі. Я тоді не знав, яке він становище займає в Проводі Українських Націоналістів. В часі німецько-совєтської війни я зустрічав О. Кандибу в Житомирі, Києві і у Львові на вулиці, але я не зупинявся, щоби з ним говорити. Про нього як націоналістичного провідника можуть писати його ідеологічні приятелі Олег Штуль, Яків Шумелда і Ярослав Гайвас.
Згадані «Праці Українського Наук. Інституту в Америці» є тепер бібліографічною рідкістю. Проте, мабуть ще в часі свого побуту в Празі, переглядав їх Олександер Оглоблин, який подав у своїм історіографічнім огляді, крім моєї статті, й «Замітки до характеристики головних рис українського права доби «Руської Правди» (Укр. історіографія 1917–1956, Річники Укр. Вільної Академії Наук в США, Нью-Йорк 1957, т. V–VI, стор. 422). Переглядав ці «Праці» також Леонід Соневицький, про що говорив він мені в Мюнхені, а перед тим він перебував у Відні.

Опубліковано: Український історик, 1976, с. 110-113
 


УДК 930.1 (477) Андрусяк
Олексій Ясь
МИКОЛА АНДРУСЯК
ТА ЙОГО НАУКОВА СПАДЩИНА (МАТЕРІАЛИ  ДО  БІОБІБЛІОГРАФІЇ)
Висвітлюється життєвий та творчий шлях відомого українського історика М. Андрусяка (1902–1985). Розгля- дається його доробок та основні напрями наукової творчо- сті. Подається бібліографічна інформація про понад 200 на- укових і публіцистичних праць М.  Андрусяка.

Б
 
іографія будь-якого вченого значною мірою залежить від соціокультурних передумов й інтелектуального се- редовища, в яких розгортається його наукова праця.
Останні відіграють неабияку роль у формуванні наукових за- цікавлень, світоглядних пріоритетів, а зрештою й власної жит- тєвої стратегії, тобто особистих установок та мотивацій дослі- дника щодо кар’єри, усвідомлення свого місця в академічному світі і в ієрархії соціуму, до якого він належить. Однак, такі традиційні уявлення часом зазнають істотних метаморфоз унаслідок воєнних потрясінь, еміграції та інших руйнівних пе- ретворень, які вимивають дослідника зі звичного середовища буття й кидають його у вир непрогнозованих обставин і подій. До таких українських учених-емігрантів належить і Микола Андрусяк. Його зазвичай відносять до міжвоєнного поколін- ня українських істориків, які з’явилися на науковій авансце- ні в міжвоєнний час.
Михайло Антонович, Ілько Борщак, В’ячеслав Заїкин, Тео- філ Коструба, Симон Наріжний, Домет Олянчин, Володимир Січинський тільки вибірковий перелік імен з тієї когорти вчених-істориків, що розпочали науково-дослідну діяльність протягом 20–30-х рр. ХХ ст. поза межами Радянської України. Життя більшості науковців цієї генерації склалося так, що вони

змогли розкрити та реалізувати свій інтелектуальний потенці- ал тільки частково. Друга світова війна, побутування у таборах переміщених осіб, заокеанське переселення, а часом трагічні об- ставини, як у випадку з передчасно померлим Т.Кострубою, за- гадково зниклим після приєднання західноукраїнських земель до СРСР В.Заїкиним або замордованим у радянському концта- борі М.Антоновичем1, кардинально обмежили потенційні мож- ливості більшості дослідників.
Утім, зазначені зауваги справедливі також і щодо тих істо- риків, доля яких, порівняно з іншими, склалася більш-менш сприятливо. Еміграційні умови, розпорошеність українсько- го наукового життя за кордоном, постійне заробітчанство іс- тотно звужували можливості для самореалізації на дослідни- цькій ниві.
Микола Андрусяк народився в селянській родині 20 люто- го 1902 р. в с. Переволочній Золочівського повіту на Галичині (тепер Буського району Львівської області). Про його дитячі та юнацькі роки відомо небагато завдяки окремим згадкам в його споминах та автобіографії 1932 р. Остання опублікована 2000 р. дрогобицькою дослідницею Лідією Тиміш2.
Батько Андрусяка, плекаючи на надію на його кар’єру свя- щеника, віддав хлопця до Бродської гімназії. Але Микола за- кінчив лише перший клас. Розпочалася Перша світова війна. Батька мобілізували до армії. Тож навчання довелося пере- рвати.
Поновити гімназійні студії вдалося тільки через 3 роки в Яворові, а пізніше в Золочеві3. У травні 1919 р. він одягнув од- нострій Української галицької армії, а пізніше вступив до ар- мії УНР, зокрема перебував у складі її юнацької школи. Про цей період життя М.Андрусяка дещо довідуємося з його ме- муарної згадки про полковника М.Шаповала, який очолював цей навчальний заклад4. У липні 1920 р. після відступу армії УНР та польських союзників юнацька школа перебралася до Станіслава, де розмістилася в колишньому будинку місцевої в’язниці. У школі поряд з навчанням військової справи, про-

водилися лекційні виклади на актуальні суспільно-політичні теми відомих українських урядовців, зокрема колишніх міні- стрів УНР І.Фещенка-Чопівського, О.Безпалка та інших. Від- так формування світогляду майбутнього історика відбувалося під впливом національно-визвольних змагань, свідком і учас- ником яких він був. До цього часу М.Андрусяк повернеться у низці своїх історичних нарисів та есе про Українську галиць- ку армію (УГА)5. Після повернення додому протягом 1921– 1923 рр. юнак навчався в Львівській академічній гімназії, а по її закінченні вступив до Львівського університету Яна-Кази- мира. Там, на філософському відділі він навчався протягом п’яти років (1923–1928).Студіював історію в семінарі профе- сора С.Закшевського, який приділяв помітну увагу польсько- українським взаєминам. Саме тоді молодий дослідник заціка- вився постаттю львівського єпископа Йосифа Шумлянського, зокрема розпочав архівні розшуки.
Микола Андрусяк був досить активним і в студентському житті, хоча працював здебільшого на науковій та науково-ор- ганізаційній ниві. Він був одним з ініціаторів створення істори- чної секції студентів при «Студентській громаді», а також на- лежав до кола фундаторів молодіжного наукового  товариства
«Історичний кружок»6. Водночас молодий і здібний студент з провінції вирізнявся серед своїх однолітків запальною та амбіт- ною вдачею. Як науковець він формувався під впливом відомих українських учених М.Возняка, М.Грушевського, І.Кревецько- го, М.Кордуби та інших. «Моя знайомість з проф. Возняком і д-р Крип’якевичем рішила мою подальшу долю. зазначав М.Андрусяк у своїй автобіографії. Д-р Крип’якевич поручив мене проф. М.Кордубі, а цей, як референт бібліотеки НТШ, по- старався, щоби мене прийнято за бібліотечного помічника. На цьому становищі, спершу як стипендист, опісля як урядовець, пробув я від листопада 1927 до кінця червня 1932 р.»7. Протя- гом 1929–1930 рр. М.Андрусяк перебував на польській війсь- ковій службі, де він закінчив школу підхорунжих і здобув від- повідний армійський чин.

М.Андрусяк був добре знайомий з багатьма галицькими уче- ними, але взаємини з деякими з них не дуже складалися. Спо- внений енергії та схильний до конфронтації молодий історик, котрий зазнав чимало поневірянь у пошуках роботи, відзначав, що йому випало жити «в часі, в якому нема місця для інтеліге- нтів без родинних зв’язків із «заслуженими патріотами та ба- тьками народу» в українських установах»8. Імовірно саме ці причини, зокрема емоційний характер М.Андрусяка призве- ли до конфлікту з академіком Кирилом Студинським, унаслі- док чого він у 1932 р. залишив посаду бібліотекаря, хоча того ж року був обраним дійсним членом Історично-філософічної сек- ції НТШ. Недаремно відомий історик, сходознавець, О.Пріцак згадуючи Миколу Андрусяка характеризував його як «людину тяжкої вдачі»9.
У 1932 р. спираючись на підтримку проф. С.Закшевського Андрусяк захистив докторську дисертацію, присвячену Й.Шу- млянському. Втім, значну підтримку молодому вченому надали й українські науковці. «Мушу зазначити, що видатки зв’язані з докторськими іспитами й промоцією, покрив я завдяки щедрій підмозі акад. Михайла Грушевського, який за посередництвом д-ра Крип’якевича платив мені за збирання бібліографічних ма- теріялів. Я сподівався співробітничати в його історичних вида- вництвах і тим віддячитися заслуженому батькові української сучасної історіографії, одначе, на жаль, наслідком незавидної його теперішньої долі й упадку видавництв не можу цього спо- внити», – відзначав М.Андрусяк10.
Протягом 30-х рр. молодий науковець активно співробітни- чав з галицькими періодичними виданнями, зокрема з газета- ми «Діло»11, «Нова зоря», журналами «Нові шляхи», «Жит- тя і Знання». Друкувався в «Записках НТШ». Його науковий діапазон був досить широкий. Він розробляв проблеми істо- рії галицького москвофільства та української церкви XVI– XVIIІ ст., Української Галицької Армії та авторства «Літопису Самовидця». Йому належить ряд розвідок, присвячених відо- мим українським історикам М.Костомарову, М.Грушевському,

С.Томашівському, Д.Багалію та багато рецензій, видрукуваних у польських і українських виданнях.
Одночасно він викладав, зокрема давав приватні уроки дітям о. Петра Пилипця в Підгірцях біля Львова12. Впродовж 1937– 1938 рр. Андрусяк обіймав посаду ректора та викладача історії України в Робітничому університеті товариства «Сила» у Льво- ві13. Взагалі кар’єра приватного або гімназійного викладача в поєднанні з публіцистикою була типовою для багатьох галиць- ких учених того часу.
У 1936–1939 рр. Андрусяк був викладачем на семінарі при НТШ, який очолював І.Крип’якевич. «М.Андрусяк викладав головно ділянку методології історичних дослідів. згадував О.Домбровський. Молодий ще тоді й повний емоцій викла- дач звик був нераз випитувати студентів з виложеного ма- теріалу вимагаючи підготування з викладу на виклад»14. Од- ночасно він був членом Комісії старої історії України НТШ у Львові15. Впродовж 30-х рр. виходить ряд праць Миколи Андрусяка, серед яких «Зв’язки І.Мазепи із Станіславом Ле- щинським і Карлом ХІІ»16, «Jozef Szumlanski, pierwszy biskup unicki Lwowski (1667–1708): Zarys biograficzny»17, «Мазепа і Правобережжя»18, «Нариси з історії галицького москвофіль- ства»19, історіографічні огляди20 та ін. Завдяки ним він стає відомим істориком.
Зміцнюється його співробітництво з науковими товариствами та осередками. У 1936 р. Андрусяка обирають дійсним членом Історично-правничої секції Богословського наукового товари- ства у Львові, у 1941 р. Українського історико-філологічного товариства у Празі21.
У 1938–1939 рр. Микола Андрусяк листується з О.Канди- бою стосовно підготовки «Збірника українського науково- го інституту в Америці». Кандиба пропонував М.Андруся- ку, М.Возняку та іншим галицьким науковцям надіслати свої статті до цього видання22. Зазначений проект слід розгляда- ти як одну з перших спроб розбудови українського наукового життя у Новому світі. Але у зв’язку з відомими подіями в Ка-

рпатській Україні, а згодом через початок Другої світової вій- ни підготовка запланованого видання значно ускладнилася. Проте, у 1939 р. «Збірник» все ж таки побачив світ. У ньому був опублікований й цікавий історіографічний огляд М.Анд- русяка23. Цьому епізоду вчений присвятив невеличку мемуар- ну статтю, в якій стисло подав перебіг подій свого життя після встановлення радянського режиму в Західній Україні, зокре- ма про знайомство з відомим українським істориком Михай- лом Марченком. «Я тоді носився з гадкою, чи покидати Львів і втікати на Захід, згадував М.Андрусяк. Заки я рішився, що мені слід діяти, зайшов у другій половині жовтня 1939 р. іменований совєтською владою ректор львівського універси- тету, київський історик Михайло Іванович Марченко, до Бі- бліотеки Наук. Т-ва Шевченка у Львові ще в уніформі совєт- ського капітана і, представившись працівникам Бібліотеки, просив мене як історика зібрати матеріали до історії західно- українських партій та принести йому до канцелярії ректора- ту львівського університету»24. За пропозицією М.Марченка Андрусяк несподівано для себе на короткий час став прорек- тором Львівського університету. Більше того його кандидату- ра була запропонована на посаду директора Інституту історії України при Львівській філії АН УРСР. Проте, згодом згада- ли публікації Миколи Андрусяка в донцовському «Вістнику», зокрема про Українську Галицьку Армію та ін. Тож політичні та ідеологічні симпатії автора були кваліфіковані як відверто націоналістичні. Зрештою й сам Андрусяк негативно ставив- ся до радянської системи та не бачив можливостей для акаде- мічної кар’єри за нових обставин. До того ж виникла реальна небезпека арешту.
У грудні 1939 р. він перебрався до окупованої нацистами Польщі. За допомогою правників Миколи Ценка та Лева Ду- баса він опинився у Кракові, де зустрівся з Оленою Телігою й Олегом Кандибою-Ольжичем. За іронією долі цей епізод з жит- тя історика висвітлив на допитах в НКВС, колишній шеф Ан- друсяка М.Марченко. «Проректором по научной части был на-

значен один из научных сотрудников Научного общества им. Шевченко Андрусяк, которого я знал до прихода в университет только по его научным трудам. Вскоре я узнал, что этот человек связан как в прошлом, так и в настоящем с ОУН (Организация Украинских Националистов), и он, проработав около месяца в должности помощника проректора по научной части, был отст- ранен мною от этой работы, переведен на работу в библиотеку, но он отказался работать в должности библиотекаря. Дальней- шая его участь мне не известна, слышал, что он ушел на немец- кую сторону, куда в то время стремились идти многие украин- ские и польские националисты», свідчив на одному з допитів слідчим НКВС Михайло Марченко25.
Подальша доля Миколи Андрусяка не дуже відрізнялася від біографій більшості емігрантів-галичан. Коротке побутування за часів німецької окупації у Києві, де він упродовж листопа- да 1941 лютого 1942 р. працював у Міській управі. 26 лютого 1942 р. він залишив Київ26. Перебрався до Львова, де працював бібліотекарем НТШ, викладав у Першій українській державній гімназії, Вчительській семінарії та Греко-католицькій богослов- ській академії27. У березні 1944 р. він був учасником наради у митрополита А.Шептицького в справі збереження історичних документів, на якій були присутні кардинал Йосип Сліпий, ар- хімандрит Климентій Шептицький, директор Національно- го музею Іларіон Свєнціцький, історики Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич, Олександр Оглоблин, Наталя Полонська-Василе- нко та ін.28 У липні 1944 р. учений переїздить до Праги. Після війни М.Андрусяк перебував у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині. Він брав активну участь у культурно-осві- тньому та науковому житті української еміграції другої полови- ни 40-х років ХХ ст. Тоді М.Андрусяк викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені, став членом Церковно-архео- графічної комісії апостольського візитатора для українців у За- хідній Європі29.
У таборовий період виходять й ряд праць М.Андрусяка, які здобули досить велику популярність, як серед науковців, так і

серед студентів, зокрема його університетські виклади з історії козаччини30. Варто відзначати, що і в повоєнні роки, Андрусяк, вже зрілий дослідник вирізнявся не тільки підвищеним темпе- раментом, а й схильністю до емоційних, а інколи й не зовсім коректних і толерантних критичних зауважень та висловів31, які створили йому досить суперечливу репутацію. Пізніше вче- ний перебрався до Сполучених Штатів. З 1959 р. він викладав в університеті Північного Огайо та в інших навчальних закла- дах. Останні роки життя Андрусяк мешкав у м. Акроні (штат Огайо, США).
Помер Микола Андрусяк 25 січня 1985 р. у Бостоні (штат Ма- ссачусетс, США)32.
М.Андрусяк, як дослідник, відомий своїми студіями з історії Галицько-Волинського князівства ХІІІ–XIV ст., України-Геть- манщини XVII–XVIII ст., української церкви XVI–XVIIІ ст., суспільно-політичних рухів у Галичині ХІХ початку ХХ ст.33 та ін. Він є автором ряду історіографічних оглядів, а також роз- відок з генеалогії та геральдики34. За деякими оцінками його на- укова спадщина становить понад 500 праць, серед яких чимало студій, виданих польською, англійською, німецькою та фран- цузькою мовами35. Протягом 1990 2000-х рр. опубліковано ряд розвідок36 та кілька енциклопедичних і словникових гасел, присвячених М.Андрусяку37. Перевидано кілька його праць. Але основна частина його наукового доробку ще очікує на сво- го дослідника. Нижче подаємо бібліографію відомих нам праць М.Андрусяка.
*  * *
Бібліографічні матеріали укладені за хронологічним принци- пом із наданням порядкового номера кожній позиції. Частина праць описана de visu. Бібліографічні описи праць, які не вда- лося переглянути, подаються за довідниками та покажчиками. Вони позначені астериском (*) після порядкового номеру. Ви- користано ряд бібліографічних довідників, зокрема покажчик львівського часопису «Вістник»38, та перелік праць, поданий М.Андрусяком у своїй автобіографії 1932 р. (46 позицій)39.

МАТЕРІАЛИ ДО БІБЛІОГРАФІЇ ПРАЦЬ М.АНДРУСЯКА

1927

1.  Іван Хлопецький, перемиський православний єпископ-номінат в 1632 – 1633 рр. // ЗНТШ (Львів). – 1927. – Т.147. – С.131 – 140.
2.  Україна в писаннях хорватського чернця Юрія Крижанича  //
Поступ (Львів). – 1927. – № 9/10. – C.289 – 298.

1928

3.   До питання про авторство «Літопису Самовидця» //   ЗНТШ
(Львів). – 1928. – Т.149. – С. 189 – 194.

1929

4.  До історії боротьби між П.Дорошенком та П.Суховієм в 1668
– 1669 рр. // Там само. – 1929. – Т. 150. – C.197 – 227.
5.   Українці–Великоруси–Поляки: Із думок М.Костомарова про відношення українського народу до російського і польського на- родів до поч.60-их рр. XIX ст. // Нові шляхи (Львів). – 1929. – №1.
– С. 124 – 128.
6*. Рец. на кн.: Камінський П. В обороні Потієвої унії / Пер. В.Щурата. Львів, 1929 // Поступ (Львів). –1929. – № 6 / 7. – С. 242
– 243.
7*. Рец. на ст.: Чубський П. До питання про джерела ІІ   частини
«Fata morgana» М.Коцюбинського // Нові шляхи (Львів). –   1929.
– № 1. – С. 386.

1930

8.   До історії правобічних козаків в 1689 – 1690 рр. Додаток: 17 документів // ЗНТШ (Львів). – 1930. – Т. 100: ювілейний зб. на по- шану акад. К.Студинського, ч.2: Праці історичні. – C. 251 – 274.
9.  Із стрілецьких споминів // Літопис Червоної Калини   (Львів).
– 1930. – № 5. – C.9 – 10.
10.  Проект знесення нашого обряду // Записки Чину Святого Ва- силія Великого (Львів). – 1930. – Т.3, вип. 3 / 4 – С. 574 – 581.
11.  Рец. на кн.: Россия и Италия. Сб. исторических материалов и исследований, касающихся сношений России с Италией / Изд. АН.
– СПб., 1907. – Т. 1, вып. 1; СПб., 1911. – Т. 1, вып. 2; СПб.,   1908.
– Т.2, вып. 1; СПб., 1913. – Т. 2, вып. 2; СПб., 1911. – Т. 3, вып.1;

Пг., 1915. – Т.3, вып. 2; Л., 1927. – Т.4 // Там само. – Т.3, вип. 3 /  4.
– С.686 – 688.
12.  Рец. на вид.: Wschód. Wydawnictwo do dziejów i kultury ziem wschodnich Rzeczypospolitej polskiej / Pod red. P.Dąbkowskiego. – T.
1. Dąbkowski P. Zwierciadło szlacheckie. – Lwów,1928. – I – V, 1 – 216 s; T. 2. Geaser S. Okupacja niemieska na Litwie w latach 1915 – 1918. Stosunki prawne. – Lwów,1929. – I – IV, 1, 191 s.; T.3. Skoczek
J. Dzieje lwowskiej szkoly katedralnej. – Lwów,1929. – IV,  319   s.;
T. 4. J.Bialynia Cholodecki. Lwów w сzasie okupacji rosyjskiej (3 września 1914 – 22 czerwca 1915). Z własnych przeżyć i  spostrzeżeń.
– Lwów,1930. – I – IV, 179 s. // Україна. – 1930. – № 43  (вересень).
– C.136 – 138.

1931

13*. В юнацькій школі·: 1/ після трагедії УГА; 2 / останній від- ступ // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1931. – № 11. – C.18 – 20; № 12. – C. 7 – 8.
14*. Вісімдесятиліття «Народнього дому» у Львові // Новий Час
(Львів). – 1931. – № 84 – 85.
15. Гомін української державності й соборності на Закарпатті (За Ортоскопом. Державні змагання Прикарпатської України. Відень, 1924) // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1931. – № 7/ 8. –  C.27
– 32.
16*. Два покоління галицького москвофільства // Нова   Зоря
(Львів). – 1931. – № 73.
17. З історії українського культурного та національного руху Яво- рівщини (XVII – XIX ст.) // Яворівщина з її минулого і сучасного (Зі світлинами): З нагоди 50-ліття заложення першої укр. читальні в Яворові. – Яворів: Накладом філії т-ва «Просвіта» в Яворові; з друк. І.Шпильки, 1931. – С. 8 – 11.

Рец.: Скрутень Й. // Записки Чину Св. Василія Великого (Жовк-
ва). – 1932. – Т. 4, вип. 1 / 2. – С. 474 – 476.

18*. Іван Могильницький: (З приводу століття його смерті) // Діло
(Львів). – 1931, 20 – 31 трав.; 4 черв. – № 117 – 119, 121.

19*. Йосиф Шептицький – член Бережанської окружної Ради в 1849 р. (Причинки до українських традицій дому Шептицьких) // Мета (Львів). – 1931. – № 21.
20*. Метафізика москвофільства // Нова зоря (Львів). – 1931. – №
77.
21*. На зорі галицько-української преси // Діло (Львів). – 1931, 24
– 26 лип. – № 163 – 165.
22.  Нарис історії Філії Товариства «Просвіта» в Яворові // Яворі- вщина з її минулого і сучасного (Зі світлинами): З нагоди 50-ліття заложення першої укр. читальні в Яворові. – Яворів: Накладом фі- лії т-ва «Просвіта» в Яворові; з друк.І.Шпильки,1931. – С. 11 – 18. Підпис. Євген Яворовський.
23.  Осип Лозинський основник першої читальні в Яворові  //
Там само. – С. 18– 24.
24.  Павло Тетеря та львівська Ставропігія. Додатки: [документ из
1672 р.] // ЗНТШ (Львів). – 1931. – Т. 151. – С. 181 – 188.
25.  Перші вибори в Галичині (1848 р.) // Життя і знання (Львів).
– 1931. – № 12. – С. 365 – 367.
26*. Початки галицького москвофільства // Нова зоря (Львів). – 1931. – № 71.
27*. Правописна угодовщина (Пропаганда латинки) //   Неділя
(Львів). – 1931. – № 16.
28*. Томашівський як історик церкви // Нова зоря (Львів). – 1931.
– № 95.
29.  Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар-Аль- манах «Червоної Калини» на 1932 р. – Львів, 1931. – С. 113 115.
30.  Стрілецька мандрівка 1 20 січня 1920 р. // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1931. – № 1. – C. 17.
31*. У 950-літній ювілей (981 – 1931): Перемишль та Червень пе- ред 981 р. // Неділя (Львів). – 1931. – № 16.
32*. Чи М.Качковський був москвофілом? // Нова зоря   (Львів).
– 1931. – № 53, 55.

1932

33. Академік Дмитро Багалій // Життя і знання (Львів). –    1932.
– № 6. – С. 184.

34*. Англія й Україна в XVII XIX ст. (Огляд з доповненням статті І.Борщака «Early Relations between England and Ukraine» (The Slavonic and European Review. – 1931. Vol. 10, No.28. – P. 138 – 160) // Новий Час (Львів). – 1932. – № 116 117.
35. Державні змагання Українців на Далекому Сході в 1917 – 1920
рр. // Літопис Червоної Калини. – 1932. – № 4. – C. 5 – 9.
36*. Дещо про Мазепу та його сучасників // Діло (Львів). –1932.
– № 215 – 217.
37*. З минулого Знесіння // Там само. – № 126 – 130.
38.  З минулого Знесіння. Львів: Видавнича спілка «Діло», 1932.
– 24 с.
39.  Замітки до письменницької спадщини крилошанина І.Моги- льницького // Записки Чину Святого Василія Великого  (Жовква).
– 1932. – Т. 4, вип.1 / 2. – С. 325 – 326.
40.  Записник Митр. Юрія Винницького з 1706 р. // Там само. С. 180 –204.
41.   Зелений Клин // Життя і знання (Львів). – 1932. – № 8. – C. 236 – 238.
42.  Із французьких згадок про українських козаків у XVII ст.    //
Там само. – № 12. – С. 340.
43*. Нордберг про Мазепу (І. Мазепа у Карла ХІІ. 2. Смерть та похорон Мазепи) // Там само. – № 13. – С. 377.
44*. Початки християнства на Україні // Там само. – № 4. – C. 99
– 100.
45*. Початки християнства на Україні. – Львів, 1932. – 24 c . (Пе-
редрук з «Життя і знання» (Львів). – 1932. – № 4)
46. Проби організування галицько-українського народного війсь- ка в 1848 1849 рр. // Літопис Червоної Калини (Львів). 1932. № 3. – C. 9 – 14.
47*. Професор С.Томашівський і молодь // Нова зоря (Львів). – 1932. – № 1.
48.  Томашівський як історик церкви // С.Томашівський історик
  політик – публіцист. – Львів: Накладом Орг. комітету Укр. Като- лицької Народної партії, 1932. – С. 31 – 39. (Передрук з «Нової зо- рі»(Львів). – 1931. – № 95.)

49.  Українська історіографія за останнє десятиліття (1921 1930): І. Осередки і видавництва. ІІ. Напрями // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1932. – № 9. – С. 20 – 22; № 10 – С. 21 – 23.
50*. Український національний рух у XIX ст.: Рец. на огляд: Бор- щак І. Український національний рух у ХІХ ст. // Нова зоря (Львів).
– 1932. – № 17.
51*. Рец. на кн.: Коструба Т.  Гетьман Іван Скоропадський.  
Львів, 1932. – 32 с. // Діло (Львів). – 1932. – № 176.

1933

52.   З найновішої літератури про Мазепу // Вістник (Львів). – 1933. – Т. 2, № 4. – C. 284 – 290.

Полеміка: Х.К. [Бжеський Р.] Ще кілька слів про гетьмана Мазе- пу // Вістник (Львів). – 1933. – Т. 4, № 11. – С. 839 – 843.

53.  Зв’язки Мазепи із Станіславом Лещинським і Карлом XII   //
ЗНТШ (Львів). – 1933. – Т. 152. – С. 35 – 61.
Рец.: Zaikyn W. // Kwartalnik Historyczny (Lwуw). – 1933. – R. 47.
  S. 501 – 503; Krupnitzky B. // Jahrbьcher fьr Kultur und Geschichte der Slaven (Breslau). – 1934. – Bd. 10. – S. 215 – 216.
54.  Іван Мазепа й Іван Скоропадський // Літопис Червоної Кали- ни (Львів). – 1933. – № 1. – C. 9 – 10.
55*. Перші галицько-українські селянські діячі // Життя і знання
(Львів). – 1933. – № 1.
56*. Рец. на ст.: Борщак І. Мазепа – людина і історичний діяч (ЗНТШ (Львів). 1933. T. 152. C. 1 33) // Kwartalnik Historyczny (Lwуw). – 1933. – R. 47. – S. 287 – 288.
57*. Рец на кн.: Lewicki K. Ks.Konstanty Ostrogski a Unja brzeska, 1596. – Lwów,1933. – 224 s. // Ibid. – R.47. – S. 650 – 656.
58*. Zarys historji moskalofilstwa wsrod Ukraincow halickich // Biuletyn Polsko-Ukraińscki. – 1933. – № 34 – 35.

1934

59. Українські полководці // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1934. – № 2. – C. 17 – 9. Підпис М.А.
60*. Рец. на ст.: Шпитковський І. Рід і герб Шептицьких   (Бого-

словія (Львів). – 1933. – № 11. – C. 97 – 110, 186 – 217; 1934. –  
12. – C. 27 –44, 162 – 179, 262 – 273) // Biuletyn  Polsko-Ukraińscki.
– 1934. – № 41.
61.   Рец. на: Korduba M. Die Entstehung der ukrainischen Nation (Contributions a l’histoire de l Ukrајne du VII-e Congres International des Sciences Historiques, Varsovie, 1933. Redigees par Miron Korduba. [Edition de] la Societe Scientifique au nom de Chevtchenko a Leopol, 1933. S. 19 67) // Kwartalnik Historyczny (Lwуw). 1934. R. 48; Z. 1. – S. 121 – 126.
62.   Рец. на ст.: Lewicki K. Sprawa unji Kosciola Wschodniego  z Rzymskim w polityce dawnej Rzeczypospolitej (Sprawy Narodowosciowe (Warszawa). 1933. R.7, 5. S. 491 508; 6.
– S. 650 – 671) // Ibid. – R. 48, Z. 2. – S. 348 – 349.
63.  Historiografia ruska (ukraińska) w latach 1921 1930: I. Ogniska naukowe i wydawnictwa; II. Historiografia i zródloznowstwo // Ibid. – R. 48, Z. 1. – S. 57 – 64; Z. 2. – S. 299 – 318.
64.   Jozef Szumlanski, pierwszy biskup unicki Lwówski (1667 – 1708): Zarys biograficzny. Lwów: Nakladem T-wa Naukowego, 1934.
– 212 s.
Рец.: Dorosenko D. // Kyrios (Konigsberg). 1936 H. 4. S. 603 – 610; Іщак A. // Богословія (Львів). – 1934. – № 12. – C. 306 – 308.

65*. Na marginesie artykulu p.H.I.Lubienskiego «Chelmszczyzna o Kosciol Grecko–Katolicki w Galiceji» // Biuletyn  Polsko-Ukraińscki.
– 1934. – № 46. – S. 2 – 4.

Полеміка: Lubienski H.I. W opowiedzi p. M.Andrusiakowi // Biuletyn Polsko-Ukraińscki. – 1934. – № 48. – S. 6 – 7.
66*. Prawoslawie i Unja w dziejach narodu ukraińskiego // Biuletyn Polsko-Ukraińscki. – 1934. – № 31.
67*. Sprawa Patriarchatu Kijуwskiego za Wladyslawa IV // Prace Historyczne w 30-lecie dzialalnosci profesorskiej S.Zakrzewskiego. – Lwуw, 1934. – S. 269 – 285.

1935

68.  Боротьба за єпископську катедру (Картина з історії правосла-

вної Церкви на Україні в другій половині XVII ст.) // Записки Чину Святого Василія Великого (Львів). – 1935. – Т. 6, Вип. 1/2. – C.  85
– 136.
69.  Думки Грушевського про потребу української армії // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1935. – № 3. – C. 7 – 8.
70.  Матеріяли до історії Львівського єпископства в рр.1667 1677
// Записки Чину Святого Василія Великого (Львів). – 1935. – Т.    6,
Вип. 1 / 2. – С. 137 – 200.
71.  Михайло Грушевський: перший президент Української держа- ви, історик-політик – культурний діяч // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1935. – № 1. – С. 2 – 4.
72.   Нариси з історії галицького москвофільства: З 10 образка- ми москвофільських діячів. – Львів: З друкарі Видавничої  Спілки
«Діло», 1935. – 48 с. (Б-ка «Життя і Знання». – № 15)
73*. Нариси з історії галицького москвофільства. Львів: Накла- дом т-ва «Просвіта», 1935. – 79 c.
74*. The Ukrainian Movement in Galicia // The Slavonic and East European Review (London). – 1935. – Vol. 14, No. 40 – 41.

1936

75*. Греко-католицьке духовенство в українських національ- них змаганнях (XVIII – XIX ст.) // Календар для всіх на 1937   рік
/ М.Струтинський. – Львів: Накл. І.Тиктора; друк. Медицький- Тиктор, 1936.
76*. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові: його історія, за- вдання та теперішній стан // Життя і знання. – 1936. – № 9.
77.  Слобідська Україна в очах російського подорожника в 1781 р.
// Там само. – № 2. – C. 55 – 56.
78.   Традиція української державності // Історичний Календар- Альманах «Червоної Калини» на 1937 рік. – Львів, 1936. – С. 4 – 12.
79*. Українська національна територія // Діло (Львів). 1936. 3, 4 січ.
80.  Як прийшло до чортківського пролому // Історичний Кален- дар-Альманах «Червоної Калини» на 1936 рік. – Львів, 1935 /   36.
– С. 106 –111.

1937

81. З новішої історіографії української книги // Укр. книга (Львів).
– 1937. – № 2. – C. 58 – 62.
82.   Післявоєнна історіографія української книги // Там само. – 1937. – № 1. – С. 25 – 30.
83.  Рец. на кн.: Атляс України й сумежних країв / Під загал. ред. д-ра В.Кубійовича. – Львів, 1937 // Вістник (Львів). – 1937. – Т.   4,
№ 10. – С. 762 – 765.
84.  Рец. на вид.: ЗНТШ (Львів). – 1937. – Т. 155: Праці Філологі- чної секції / За ред. В.Сімовича. – [4], 368, [2] с. // Там само. – Т. 3,
№ 9. – С. 682 – 686.
85.  Рец. на кн.: Свєнціцький І. Назва «Русь» в історичному роз- витку до ХІІІ-го віку. [Жовква], 1936. 30 с. // Там само. Т. 4, 11. – С. 842 – 843.
86.  Рец. на кн.: Унійний з’їзд у Львові / Матеріали зібр. і упоряд. о. В.Кучабський. – Львів, 1937. – 268, [1] с. // Там само. – Т. 3, № 9.
– С. 684 – 685.
87*. Leon Bykowski. Biblioteki publiczne w Ukrainie radzieckiej. Szkic informacyjny. Warszawa, 1937. – 11 s. // Укр. книга (Львів). – 1937. – № 7 / 8. – С. 196. Підпис М.А.
88. Z ostatnich Lat Pawla Tetery 1665 1671 // Kwartalnik Historyczny (Lwów). – 1937. – R. 51, Z. 3. – S. 556 – 561.

1938

89*. Звідки взялася шляхта на наших землях? – Львів, 1938. – 32 с.
90. Мазепа і Правобережжя. – Львів, 1938. – 106 с. (Відбитка з квартальника «Вістника» (Львів). – 1938. – № 2 (18)
Рец.: Пріцак О. // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1938. – 
7/8. – C. 35 – 36.
91*. Михайло Грушевський перший президент української дер- жави, історик, політик, культурний діяч // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1938. – № 7. – C 7 – 20.
92. На галицькому загумінку // Вістник (Львів). – 1938. – Т. 2, №
5. – С. 369 – 371.
93*. Наші оселі на північний Надсянщині // Колосся: літер.-наук. додаток до «Нового Села» (Львів). – 1938. – № 2.

94.   Списи підручних книжок архімандрита Каменецького й єп. Свительницького з 1668 р. // Укр. книга (Львів). – 1938. – № 2. – С. 42 –43.
95.  Хто деправує молодь? // Вістник (Львів). – 1938. – Т. 2, №  6.
– С. 447 – 451.
96.   Як зловлено Юрка Тютюнника? // Там само. – Т.1, № 3. – C. 228 –230.
97.   Рец. на вид.: Запісы Беларускага Навуковага Товарыства. Выданьне непэрыядычнае. – Вільня, 1938. – Сшыток 1. – 69, [3] с.
// Там само. – Т. 3, № 7 / 8. – С. 604 –605.
98.  Рец. на вид.: ЗНТШ (Львів). 1937. Т. 154: Праці Історично- філософічної Секції / За ред. І.Крип’якевича. – [2], XXI, [1], 268 c.
// Там само. – Т. 1, № 2. – С. 155 – 157.
99.  Рец. на кн.: Левицький К. Українські політики: Сильвети на- ших давніх послів і політичних діячів. – Львів, 1936 – Ч. 1. – 139, [1] с; 1937. – Ч. 2. – 108, [1] с. // Там само. – Т. 1, № 1. – С. 74 – 75.
100.  Рец. на кн.: Пеленський Є.-Ю. Русалка Дністрова: Матері- али до бібліографії. Львів, 1937. 72 с. // Там само. Т. 1, 3.
– С. 237.
101. Рец. на вид.: Auslandsdeutsche Volksforschung: Vierteljahrschrift
/ Hrsg. von Dr. H.-J.Beyer; Leiter der Arbeitsstelle fьr auslandsdeutsche Volksvorschung. – Stuttgart, 1937. – Bd.1, H.1 / 4. – 488 s. // Там само.
– Т. 4, № 10. – С. 763 – 765. Підпис: М.А.
102.   Рец. на вид.: Slavia časopis pro slovanskou filologii / Red. O.Hujer, M.Murko. – 1937. – Sešit 1. – 160 s; 1938. – Sešit 2 – S. 161
– 320 // Там само. – Т. 2, № 6. – С. 476 – 478.

1939

103.  Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч // Мазепа: Зб.: У 2 т. – Варшава: З друкарні НТШ у Львові, 1939. – Т. 2. – С. 69 – 87. (Праці Українського Наукового Інституту. Т. 47. Серія історична.
– Кн .6)
104*. Гетьманський уряд і панахида по Мазепі в Києві 1918 р. //
Літопис Червоної Калини. – 1939. – № 7.
105*. Завваги про шляхту // Вістник (Львів). – 1939. – Т. 2, №  4.
– С. 252 – 255.

106*. Нарис історії Карпатської України // Карпатська  Україна.
– Львів, 1939.
107*. Січень 1919 року // Календар для всіх: Альманах «Нового Часу» на рік 1939 / Ред. М.Струтинський. – Львів: Вид.І.Тиктора; друк. Ставропігійського ін-ту в оренді І.Тиктора, 1939.
108*. Сто років першого «Кобзаря» // Народний ілюстрований ка- лендар «Просвіти» на переступний рік 1940 / Ю.Шкрумеляк; річ- ник 60. – Львів: Накладом Т-ва «Просвіта» у Львові; друк. видав- нич. спілки «Діло», 1939.
109*. Українська «вісь» – фантазії і дійсність / Післямова редакції
// Вістник (Львів). – 1939. – Т. 3, кн. 7 / 8. – С. 502 – 507.
110. Українська історіографія // Зб. укр. наук. ін-ту в   Америці.
   Сент-Пол Прага, 1939. – С. 5 – 24. (окрема відбитка. Прага, 1939)
111*. Чи справді «історіософічна синтеза?» [Відгук на книжку Ю.Липи «Призначення України»] // Вістник (Львів). – 1939. – Т. 1,
№ 2. – С. 103 – 106.
112*. Рец. на кн.: Каминская А.А. Фата моргана ли Украйна?  
Белград, 1939. – [2], 12 с. // Там само. – Т. 3, № 7 / 8. – С. 598 –
599.
113*. Рец. на вид.: Nova Europa. Броj 4 у Загреб 26 априла  1939.
№ 32 // Там само. – Т. 3, № 7 / 8. – С. 599 – 600.
114*. Рец. на кн.: Січинський В. Чужинці про Україну: (Вибір за- писів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть). – Львів, 1938. – 208, [3] c. // Там само. – Т. 2.– № 4. – С. 315 –316.
115*. Рец. на вид.: У століття «Русалки Дністрової»: Ювілейний зб. – Самбір, 1937 / 1938. – 52, [6] с. // Там само. – Т. 1, № 1. – С. 73 – 74.
116*. Ruthеne // L’Eglise. Dictionnaire Theologie Catholique. Paris, 1939. – Vol. 5.

1940

117*. Історичні нариси: Галицько-Волинська держава // Краків- ські Вісті. – 1940, 22 трав. – № 41. – С. 7; 24 трав. – № 42. – С. 7; 27
трав. – № 43. – С. 11; 29 трав. – № 44. – С. 7.

118*. Історичні нариси: Назва народу // Там само. 1940.    11
трав. – № 36. – С. 7; 17 трав. – № 39. – С. 7;
119* Розвиток і розпад Київської держави // Там само. – 1940. – 19 трав. – № 40. – С. 10.
120*. Чужі династії на Україні // Там само. – 1940, 31 трав. – 
45. – С. 7.
121. Історичні·нариси: Княжа доба. – Краків: Укр. вид-во,  1940.
  V, 64, [1] c. («Минуле й сучасне». – № 8; відбитка з «Краківських Вістей»)
Рец.: Пріцак О. // Студентський прапор (Львів). – 1944. – №    1.
– C. 44 – 47.
122*. По окраїнних волостях: (Довідки про минуле і згадки з ма- ндрівки). – Прага,1940.
123. Проблема історичного синтезу // Пробоєм (Прага). –   1940.
– № 9. – С. 239 – 250.
124*. Чортківський пролом і червнева офензива Української Га- лицької армії // Українські вісті (Берлін). – 1940. – № 6   (черв.).
– С. 2.

1941

125.  Генеза й характер галицького русофільства в XIX – XX cт. – Прага: Укр.вид-во «Пробоєм» 1941. – 19, [5] с. (Народна б-ка «На- ступ». – № 18)
126.   Етапи в розвитку української нації. Прага: Укр.   вид-во
«Пробоєм», 1941. – 15, [1] с. (Народна б-ка «Наступ». – № 17)
127.  Історія України – Прага: Укр.вид-во «Пробоєм», 1941. – Ч. 1:
Княжа доба. – 176 с.
128*. Лицем до історичної дійсності (До причин неувінчаности українських державних змагань) // Наступ: Ідеологічно-історичний збірник. – Прага, 1941. – Вип. 1. – С. 94 – 95.
129. Назва «Україна»: («Країна» чи «окраїна»). Прага: Укр. вид- во «Пробоєм», 1941. – 14 с. (Самоосвітня б-ка. – № 9)
130*. У сьому річницю: До 7-річчя з дня смерті великого україн- ського вченого М.С.Грушевського // Укр. Слово (К.). – 1941, 25 ли- стоп. – № 66. – С. 3.
131*. Церковне питання на Україні // Там само. – 9 жовт. – С. 3.

132*. Der Westukrainische Stamm der Lemken // Südost Forschungen (München). – 1941. – Bd. 6. – Nr. 3 – 4.

1942

133*. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч // Пробоєм (Пра-
га). – 1942. – № 5. – C. 285 – 296; № 6. – C. 339 – 345.
134*. Рец. на кн.: Пастернак О. Пояснення тризуба – герба вели- кого київського князя Володимира Великого. – Прага, 1941. – 63 с.
// Там само. – 1942. – № 10. – С. 605.

1946

135.  Історія козаччини: (Курс викладів): У 3 кн. / На правах ру- копису. – Мюнхен: УВУ. Накладом філософічної секції УСГ,  1946.
– Кн. 1. – 37 с.
136.  Історія козаччини: (Курс викладів): У 3 кн. / На правах ру- копису. – Мюнхен: УВУ. Накладом філософічної секції УСГ,  1946.
– Кн. 2. – С. 38 – 95.
137.  Історія козаччини: (Курс викладів): У 3 кн. / На правах ру- копису. – Мюнхен: УВУ. Накладом філософічної секції УСГ,  1946.
– Кн. 3. – С. 96 – 180.
138.   Ivan Mazepa Hetman of Ukraine // Ukrainian Quarterly (New York). – 1946. – Vol. 3, No. 1. – P. 31 – 37.

1947

139.   До статті [В.Сенютовича-Бережного] «З минулого нашої шляхти» // Рід та Знамено (Франкфурт). – 1947. – № 3. – С. 10.
140.  Рецензентові «Тризуба» // Там само. – № 4. – C. 38 – 40.
141.  Тризуб. – Мюнхен: Т-во «Вернигора», 1947. – 26 с.
Рец.: М-р М. [Міллер М.О.] // Рід та Знамено (Франкфурт). – 1947. – № 3. – С. 48 – 50.

1948

142.  Останні Романовичі: (Нащадки Мстислава й Романа Дани- ловичів) // Наук. зб. УВУ / Ювілейне вид. – Мюнхен, 1948. – Т.   5.
– C. 1 – 12.
Рец.: Сенютович-Бережний В. // Україна (Париж). – 1951. – № 5.
– С. 393.

1949

143. Емблеми: Знамено // Енциклопедія Українознавства: (Загаль-

на частина): У 2 ч., 3 кн. – Мюнхен–Нью-Йорк: НТШ; вид-во «Мо-
лоде Життя», 1949. – Ч. 1, Кн. 1. – С. 30 – 32.
144.  Тризуби і двозуби (лист) // Україна (Париж). – 1950. – № 4.
– С. 268 – 269.
145.  Емблеми: Прапор // Енциклопедія Українознавства: (Загаль- на частина): У 2 ч., 3 кн. Мюнхен–Нью-Йорк: НТШ; вид-во «Мо- лоде Життя», 1949. – Ч. 1, Кн. 1. – С. 32 – 33.
146. Микола Шаповал і Галичина // Україна (Париж). 1949.
2. – C. 85.

1950

147*. Назва України // Наш вік (Торонто). – 1950. – № 25.
148. Рец. на вид.: Енциклопедія Українознавства в 2 томах за го- ловною редакцією проф. д-ра В.Кубійовича і проф. д-ра  З.Кузелі.
  Мюнхен–Нью-Йорк, 1949. – Т. 1; Зшиток 1. – 80 с. // Київ (Філа-
дельфія). – 1950. – № 3 (листоп. / груд.). – С. 178 – 180.
149*. Рец. на ст.: Пастернак Я. Літописний город Пліснеськ і про- блема варягів у Галичині (Наук. зб. УВУ / Ювілейне вид. – Мюн- хен, 1948. Т. 5. C. 138 148) // Свобода (Джерсі-Сіті). 1950, 22 серп. – № 194.
Полеміка.: Пастернак Я. Варяги в Україні [Відгук на рец. М.Анд- русяка] // Свобода (Джерсі-Сіті). – 1950, 19 жовт. – № 243. – C. 3.

1951

150*. Вибрані проблеми з історії княжої доби // Логос (Йорктон).
– 1951. – T. 2, № 4.
151.   Назва «Україна». Чикаго: Накладом вид-ва «Самостій- на Україна»,1951. 40 с. (Бібліотека «Самостійної України». Вип. 2)
Рец.: Україна (Париж). – 1952. – № 7. – С. 590 – 591.
152.  Рец. на кн.: Білецький Д. Дмитро Дорошенко: біографічний нарис. – Вінніпег, 1949 – 24 c. // Київ (Філадельфія). – 1951. – № 3 (трав. / черв.). – С. 147 – 148.
153.   Рец. на ст.: VI. Історія (Енциклопедія Українознавства. Зшиток 5 / 6. – С. 369 – 480) // Київ (Філадельфія ). – 1951. – № 1(січ. / лют.). – С. 51 – 54.
154.  Рец. на ст.: Розділ. V. Мова. 6. Українське назовництво (оно-

мастика) (Енциклопедія Українознавства. – Зошит 5. – С. 366 – 368)
// Там само. – № 3 (трав. / черв.). – С. 144 – 145.
5. Рец. на cт.: Vernadsky G. The Royal Serfs (Servi regales) of the Ruthenian Law and their Origin / An offprint from Speculum (Journal of mediaeval studies. – 1951. – Vol. 26, № 2 (April). – P. 255 –2 64) // Там само. – № 5 (верес. / жовт.). – С. 248 – 249.

1952

156*. Генеза і розвиток східнослов’янських народів // Гомін Укра- їни (Торонто). – 1952, 4, 11, 25 жовтня. – № 40 – 41, 43.
Рец.: Україна (Париж). – 1952. – № 8. – С. 696.
157.   Походження князів Острозьких [Лист] // Україна  (Париж).
– 1952. – № 7. – С. 596.
Полеміка: Сенютович–Бережний В. [Відповідь на лист М.Анд- русяка про походження кн. Острозьких] // Україна (Париж). – 1952.
– № 7. – С. 596.
158.  Ті, що знали І.Кревецького [Спомини] / Передмова редакції// Україна (Париж). – 1952. – № 7. – С. 520 – 521.

1953

159.   «Наші королі»: (До 700-ліття коронації Данила Романови- ча) // Бюлетень: Матеріали 4-ої наук. конф. НТШ. Торонто: НТШ, 1953. – С. 60 – 65.
160*. Наші королі //Свобода (Джерсі-Сіті). – 1953. – № 7, 8,  10.
161. У 700-ліття Львова // Наш Львів: ювілейний зб. 1252 –   1952.
  Нью-Йорк: Вид-во «Червона Калина», 1953. – С. 31 – 37.

1954

162*. Генеза східньо-європейських народів // Записки Чину Свя- того Василія Великого (Рим): Сер. 2; секц. 2. – 1954. – T. 2, № 1 / 2.
163. Запорозька еміграція // Українці у Вільному Світі: Ювілейна книга Укр. Народного Союзу 1894 – 1954 / Ред. Л.Мишуга, А.Дра- ган. – Jersey City: Вид-ня Укр. Народн. Союзу, б.р. – C. 299 – 300.
164*. Ідеї Михайла Грушевського // Свобода (Джерсі-Сіті). – 1954. – № 301 – 303.
165*. Михайло Грушевський // Там само. – 1954, 24 листоп. 166*. Переяславський чи Московський договір? // Там само.  
1954. – № 15.

167.   Переяславський договір // Зб. матеріалів 5-ої наук. конф. НТШ. – Торонто: НТШ, 1954. – С. 83 – 86.
168. Переяславсько-московський договір: приводу 300-ліття) //
Київ (Філадельфія). – 1954. – № 1 (січ. / лют.). – C. 3 – 5.
169.  Унія з Римом і коронація Данила // Зб. матеріалів 5-ої наук. конф. НТШ. – Торонто: НТШ, 1954. – С. 132 – 137.

1955

170. Початки Львова і коронація Данила // Свобода (Джерсі-Сіті).
– 1955, 23 лют. – № 35. – С. 2; 24 лют. – № 36. – С. 2.
171.   Kings of Kiev and Galicia // The Slavonic and East European Review (London). – 1955. – Vol. 33, No. 81. – P. 342 – 349.

1956

172*. Genesis and Development of Eastern Slavic Nations // East European Problems. – 1956. – No.1. – P. 5 – 21.

1959

173.  Політика Мазепи й Запоріжжя // Київ (Філадельфія). – 1959.
– № 4 (лип. / серп.). – С. 38 – 43; № 5 (верес. / жовт.). – C. 30 – 33.

1961

174.  Перемишль в історії України до 1918 р. // Перемишль – за- хідний бастіон України: Зб. матеріалів до історії Перемишля і Перемиської землі / За ред. проф. Б.Загайкевича. Нью-Йорк– Філадельфія: Перемиський Видавничий Комітет, 1961. С.   25
– 66.

1962

175*. Греко-католицьке духовенство в українських національних змаганнях (XVIII – XIX ст.) // Календар українських вістей на 1962 рік. Едмонтон, 1962. – С. 69 – 80; Lviv from its beginning to the 1772. – New York,1962.

1963

176.   Гетьманський уряд і панахида по Мазепі в Києві 1918 р.   //
Вільна Україна: Зб. (Нью-Йорк). – 1963. – № 38. – C. 54 – 56.
177.  З дослідів над назвою «Україна» // ЗНТШ (Нью-Йорк – Па- риж-Сідней – Торонто). – 1963. Т. 177: Зб. на пошану 70-річчя народин Романа Смаль-Стоцького / За ред.В.Лева, М.Стахіва. – С. 248 – 259.

178.  Рец. на кн.: Липківський В., митрополит. Історія української православної церкви: Розділ VІІ: Відродження української церкви.
– Вінніпег, 1961 // Укр. історик. – 1966. – № 3 / 4. – C .95 – 96. Під- пис Н.Андрусяк.
179.  Ukraine in the Twentieth Century: A Brief Survey // Ukrainian Quarterly (New-York). – 1966. – Vol. 22, No. 2. – P. 152 – 163.

1967

180.  Іван Франко та історичні концепції М.Грушевського // ЗНТШ (Нью-Йорк – Париж – Торонто). – 1967. – Т. 183: Іван Франко: [У 2 ч.] / За ред. В.Стецюка. – [Ч. 1.]. – С. 103 – 117.

1970

181.   До початків державності в Україні // Богословія (Рим). – 1970. – Т. 34, Кн. 1 / 4. – С. 48 – 76.
182*. Іван Крип’якевич // Літопис Бойківщини. – 1970. – № 1 / 2.
– С. 40 –62.
183.  Soviet Anti-Americanism // Ukrainian Quarterly (New-York). – 1970. – Vol. 26, No. 3 / 4. – P. 270 – 276.

1971

184.   Рец. на кн.: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове То- вариство ім. Тараса Шевченка, 1892 – 1930. – Мюнхен, 1970. – 111 с. // Укр.історик. – 1971. – № 1 / 2. – C. 121 – 122. Підпис Н.Анд- русяк.

1972

185.  Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина: Історико-мемуар- ний зб. – Нью-Йорк – Лондон – Париж – Сідней – Торонто,  1972.
  С. 22 – 61. Підпис Н.Андрусяк.

1973

186.  Проблеми так званої «Приозівської Руси» та початків Київ- ської держави (Русь) // Укр. історик. – 1973. – № 1 / 2. – C. 65 – 71.

1974

187.   Терміни «руський», «роський», «російський» і «білорусь- кий» в публікаціях XVI – XIX ст. // Зб. на пошану Івана Мірчука (1891 – 1961) / За ред. О.Кульчицького. – Мюнхен – Нью-Йорк – Париж – Вінніпег, 1974. – С. 1 – 28.

1976

188.  Жмуток спогадів у зв’язку з редагуванням д-ром Олегом Ка- ндибою «Збірника Українського Інституту в Америці» // Укр. істо- рик. – 1976. – № 1 / 4. – C. 110 113.
189*. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський та його змагання за права для духовенства й об’єднання церков // Логос (Йорктон).
– 1978. – № 1.

1978

190.  Михайло Грушевський як історик, народник і державник // ЗНТШ (Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто). – 1978. – Т. 194: Михайло Грушевський: Статті, спогади, документи і комент. / За ред. М.Стахіва, М.Чировського. – С. 7 – 20.

1979

191.  Початки християнства в Україні // Укр. історик. – 1979. –
1 / 4. – C. 5 – 14.

1980

192.   Історія Збаражчини // Збаражчина: Зб. споминів, статей і матеріалів / Ред. проф. В.Жила; літ. ред. Я.Славутич. –  Нью-Йорк
  Париж Сідней – Торонто: НТШ; друкарня «Київ» у Торонто, 1980. – Т. 1. – С. 37 – 95.
193*. Нарис історії Бойківщини // Бойківщина: монограф. зб. ма- теріалів про Бойківщину з географії, історії, етнографії і побуту. – Нью-Йорк, 1980. Підпис Н.Андрусяк.
194.  Праісторія Збаражчини // Збаражчина: Зб. споминів, статей і матеріалів / Ред. проф. В.Жила; літ. ред. Я.Славутич. – Нью-Йорк
  Париж Сідней – Торонто: НТШ; друкарня «Київ» у Торонто, 1980. – Т 1. – С. 33 – 36.

1982

195.  Рец. на кн.: Pritsak O. The Origin of Rus. Cambridge: Harvard Ukrainian Research Institute, 1981. – Vol.1: Old Scandinavian Sources other than the Sagas. XXX, 926 p. // Укр. історик. 1982 / 1983. № 3 / 4(75 / 76), 1 (77). – C. 170 – 173.

1983

196.  Selected Problems of Christianity in Rus-Ukraine // Ukrainian Quarterly (New York). – 1983. – Vol. 39, No. 1. – P. 60 – 68.

197.  У збудженій в огні столиці України (Славній пам’яті муче- ників за Україну в Києві в 1941 42 рр.) // В боротьбі за українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни / Ред. М.Г.Марунчак. Вінніпег Лондон Париж – Мюнхен – Нью-Йорк – Торонто: Світова ліга укр. політичних в’яз- нів, 1990. – С. 803 – 817. Підпис Никон Немирон.

1991

198.    Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч / Маланюк Є. Illustrissimus Dominus Mazepa [ясновельможний пан Мазепа] – тло і постать. – К.: АТ «Обереги», 1991. – С. 22 – 44.
199.  Щедрою десницею Вашою... // Пам’ятки України. –  1991.
– № 6. – С. 26 – 31.

1992

200.  З минулого Знесіння / 2–е вид.; передм., текстологічне опра- цювання та прим. Б.Якимовича – Львів: Старе Знесіння; Просвіта, 1992. – 24 с.
201.  У збудженій в огні столиці України (Славній пам’яті муче- ників за Україну в Києві в 1941 – 42 рр.) // В боротьбі за українсь- ку державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Дру- гої світової війни / Ред. М.Г.Марунчак; препринт. перевид. Львів: Львів. історико-просвітницька організація «Меморіал», 1992. – С. 803 – 817. Підпис Никон Немирон. (передрук поз. № 197)

2000

202.  Автобіографія (вересень 1932 р.) / Публ. Л.Тиміш // Дрогоби- цький краєзнавч. зб.: Наук. видання істор. ф-ту Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім. І.Франка. Дрогобич, 2000. Вип. 4. С. 468 478.

2001

203.  Іван Крип’якевич // Україна: культурна спадщина, національ- на свідомість, державність / Відп. ред. Я.Ісаєвич; упоряд. Ф.Стеб- лій. Львів, 2001. [Вип.8]: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 573 – 577.



1.   Тимощук В. Історія в бетон // Зона. 1998. 13. С. 132 135;
Яременко В. Історик Михайло Антонович за спогадами політв’язнів // Там

само. С. 126 131; Його ж. Історик Михайло Антонович у спогадах в’яз- нів сталінських таборів // Укр. іст. журн. – 1998. – №3. – С. 140 – 142.
2.  Андрусяк М. Автобіографія (вересень 1932 р.) / Публ. Л.Тиміш // Дро- гобицький краєзнав. зб.: Наук. видання істор. ф-ту Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім. І.Франка. – Дрогобич, 2000. – Вип. 4. – С. 468 – 478.
3. Там само. – С. 468 – 469.
4.       Андрусяк М. Микола Шаповал і Галичина // Україна (Париж). – 1949.
– № 2. – C. 85
5.        Його ж. В юнацькій школі·: 1/ після трагедії УГА; 2 / останній від- ступ // Літопис Червоної Калини (Львів). 1931. 11. C. 18 20;
№ 12. – C. 7 – 8; його ж. Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар–Альманах «Червоної Калини» на 1932 р. – Львів, 1931. – С.   113 – 115.
6.      Глаголюк В. Андрусяк Микола Григорович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М.М.Романю- ка. – Львів, 1997. – Вип.4. – С .6.
7.      Андрусяк М. Автобіографія… – С. 470.
8.      Там само. – С. 72.
9.       Пріцак О. Спогад про вчителя [І.Крип’якевича] // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Відп. ред. Я.Ісаєвич; упо- ряд. Ф.Стеблій. Львів, 2001. [Вип. 8]: Іван Крип’якевич у родинній тра- диції, науці, суспільстві. – С. 562.
10.        Андрусяк М. Автобіографія… – С. 473.
11.         Шаповал Ю.Г. «Діло» (1880 – 1939 рр.): поступ української суспіль- ної думки. – Львів, 1999. – С. 286, 319.
12.        Винар Л. Михайло Ждан (1906 – 1975) // Укр. історик. – 1975. – № 3
/ 4. – С. 90.
13.         Тиміш Л. Микола Андрусяк: матеріали до біографії // Дрогобицький краєзнав. зб.: Наук. видання істор. ф-ту Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім. І.Франка. – Дрогобич, 2000. – Вип. 4. – С. 465.
14.         Домбровський О. Семінар історії України при НТШ у тридцятих ро- ках // Домбровський О. Студії з ранньої історії України: Зб. пр. – Львів – Нью-Йорк, 1998. – С. 316.
15.          Дядюк М. Комісія старої історії України НТШ у Львові (За матері- алами записників Осипа Назарука, 1935 – 1936 рр.) // Україна:   культурна

спадщина, національна свідомість, державність / Відп. ред. Я.Ісаєвич; упо- ряд. Ф.Стеблій. Львів, 2001. [Вип.8]: Іван Крип’якевич у родинній тра- диції, науці, суспільстві. – С. 309.
16.         Андрусяк М. Зв’язки Мазепи із Станіславом Лещинським і  Карлом
XII // ЗНТШ (Львів). – 1933. – Т. 152. – С. 35 – 61.
17.         Idem. Jozef Szumlanski, pierwszy biskup unicki Lwówski (1667 1708): Zarys biograficzny. – Lwów, 1934. – 212 s.
18.        Його ж. Мазепа і Правобережжя. – Львів, 1938. – 106 с.
19.         Його ж. Нариси з історії галицького москвофільства. З 10 образками москвофільських діячів. – Львів, 1935. – 48 с.
20.           Його ж. Українська історіографія за останнє десятиліття (1921 – 1930): І. Осередки і видавництва. ІІ. Напрями // Літопис Червоної Калини (Львів). – 1932. – № 9. – С. 20 – 22; № 10 – С .21 – 23; idem. Historiografia ruska (ukraińska) w latach 1921 – 1930: I. Ogniska naukowe i   wydawnictwa;
II. Historiografia i zródloznowstwo // Kwartalnik Historyczny (Lwów). – 1934.
– R. 48, Z. 1. – S. 57 – 64 ; Z. 2. – S. 299 – 318.
21.        Тиміш Л. Микола Андрусяк... – С. 465.
22.        П’ять невідомих листів Олега Кандиби до Миколи Андрусяка / Публ. К.Бондаренка // Самостійна Україна. – 1995. – № 1. – C. 46 – 54.
23.         Андрусяк М. Українська історіографія // Зб. укр. наук. ін-ту в Амери- ці. – Сент-Пол – Прага, 1939. – С 5 – 24.
24.         Його ж. Жмуток спогадів у зв’язку з редагуванням д-ром Олегом Ка- ндибою «Збірника Українського Наукового Інституту в Америці» // Укр. іс- торик. – 1976. – № 1 / 4. – С. 110.
25.         Власноручні свідчення в’язня М.І.Марченка про його роботу ректо- ром Львівського державного університету ім. І.Франка у 1939 – 1940 рр. (30 травня 1943 р.) // Укр .іст. журн. – 1996. – № 2. – С. 96 – 97.
26.          Андрусяк М. У збудженій в огні столиці України (Славній пам’яті мучеників за Україну в Києві в 1941 – 42 рр.) // В боротьбі за українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни / Ред. М.Г.Марунчак. Вінніпег Лондон Париж Мюнхен Нью- Йорк–Торонто, 1990. – С. 816.
27.        Тиміш Л. Вказ. праця. – С. 466.
28.          Андрусяк М. Іван Крип’якевич // Україна: культурна спадщина, на- ціональна свідомість, державність / Відп. ред. Я.Ісаєвич; упоряд.  Ф.Стеб-

лій. – Львів, 2001. – [Вип.8]: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 577.
29.        Ленцик В. Церковно-археографічна Комісія (Львів Мюнхен) // Укр.
історик. – 1997. – Т. 34, № 1 / 4. – С. 125.
30.          Андрусяк М. Історія козаччини (Курс викладів): У 3 кн. – Мюнхен, 1946. – Кн. 1. – 37 с.; Кн. 2. – С. 38 – 95; Кн. 3. – С. 96 – 180.
31.         Див., наприклад: Його ж. Рец. на ст.: VI. Історія (Енциклопедія Укра- їнознавства. – Зшиток 5 / 6. – С. 369 – 480) // Київ (Філадельфія ). –  1951.
  1 (січ. / лют.). С. 51 54; його ж. Рец. на ст.: Розділ. V. Мова. 6. Укра- їнське назовництво (ономастика) (Енциклопедія Українознавства. Зошит 5. С. 366 368) // Київ (Філадельфія). 1951. 3 (трав. / черв.). С.144
– 145.
32.         Микола Андрусяк (In Memoriam) // Укр. історик. 1986. 1 / 2.
– С. 139.
33.         Див.: Ohloblyn O. Ukrainian Historiography 1917–1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S / Special issue – New- York, 1957. – Vol. 5 / 6. – No.4 (18),1 /2 (19 / 20). – P. 383 – 384; Бескид Ю. На сторожі історичної правди: Сорокаліття (1927 1967) наукової праці іс- торика // Лемківський календар на 1967 рік. – Торонто, 1967. – С. 47 – 56; Оглоблин О. Українська церковна сторіографія. Укр. історик. 1969.
4.  C. 25; Ohloblyn A. Ukrainian Church: 1. Ukrainian Church Historiography and Theology // Ukraine: A Concise Encyclopedia: 2 vols. / Ed.  V.Kubijovyc.
– Toronto, 1971. – Vol. 2. – P. 127.
34.  Романюк Т. Українські дослідники геральдики та генеалогії на еміг- рації: (матеріали до бібліографії) // Друга наук. геральдична конф: Зб. тез, повідомлень та доповідей: (Львів, 19 21 листопада 1992 р.). Львів,1992.
   С. 62. Див., приміром: Андрусяк М. Тризуб. – Мюнхен, 1947. – 26 с.; його ж. Останні Романовичі: (Нащадки Мстислава й Романа Даниловичів)
// Наук. зб. УВУ / Ювілейне вид. – Мюнхен, 1948. – Т. 5. – C 1 – 12; та ін.
35.   Contributors to this issue: Nicholas Andrusiak // Ukrainian Quarterly. – 1966. Vol. 22, No. 2. P.100; Contributors to this issue: Nicholas Andrusiak // Ibid. – 1970. – Vol. 26, No.3 / 4. – P. 374.
36.  Якимович Б. Микола Андрусяк – дослідник історії України // Андру- сяк М. З минулого Знесіння / 2-е вид.; передм., текстологічне опрацювання та прим. Б.Якимовича Львів, 1992. С. 3 5; Біла С. Постать Й.Шумлян-

ського в дослідженнях М.Андрусяка // Історія релігій в Україні: Праці 1-–ї міжнар. наук. конф. (Львів, 16-19 трав. 2000 р.). Львів, 2000. Кн. 1. С. 59 – 61; Тиміш Л. Вказ. праця. – С. 462 – 468; Ясь О. Микола Андрусяк та його студії про походження і значення терміна «Україна» (До історії одні- єї наукової дискусії) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. пам’яті відомого вченого-історика, д.і.н. М.Брай- чевського: У 2 ч. – К., 2003. – Вип. 10, Ч. 2. – С. 318 – 333.
37.   Глаголюк В. Вказ.праця. – С. 6 – 8; Качкан В.А. Андрусяк Микола Григорович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1: (А). – С. 508; Ясь О.В. Андрусяк Микола Григорович // Енциклопедія історії Украї- ни. – К., 2003. – Т. 1: А – В. – С. 88.
38.  Добко Т., Ясінський Б. Вістник. Місячник літератури, мистецтва, на- уки й громадського життя 1933 – 1939: Систематичний покажчик   змісту.
  К. – Вашингтон – Нью-Йорк, 2002. – 338 с.
39.  Андрусяк М. Автобіографія… – С. 474 – 476.

Olexiy Yas’
MYKOLA ANDRUSYAK AND HIS SCIENTIFIC LEGACY (MATERIALS FOR BIO-BIBLIOGRAPHY)
The author shows the way of life and creative work of the well–known Ukrainian historian M. Andrusyak (1902 – 1985), considers his contri- bution into science and the main directions of his scientific creative work, presents bibliographic information on M.Andrusiak’s more than 200 scientific and publicist works.


Матеріал інтерактивного заходу готується