Cпомин
Світлина з вільних джерел інтернет
Різдвяна ніч 1945 – го
…Різдво Христове. Одне з найвеличніших і радісних
свят. Воно приходить у кожну хату співучими колядками, запаленими свічками на
столах із святою вечерею, свіжим запахом ялини, дідухом, різдвяною кутею, тощо.
Особливістю цьогорічного Різдва Христового є те, що
другий рік поспіль християни України сядуть до святкової вечері з усім
християнським людом Європи, Північної та Південної Америки, з усіма християнами
Земної кулі. Весь світ разом колядуватиме народженню Сина Божого і проситимуть
Його миру і спокою, бажаючи добра і радості один одному.
Лише одне тривожить: цьогоріч Свято проходить у неспокійний
час. На полях бою з московськими окупантами, проливають кров воїни ЗСУ, гинуть
мирні люди України.
В зв’язку
з цим, сумні думки повертають мене і до Різдвяної ночі повоєнного 1945 року.
Тоді, як і тепер, московські окупанти, жорстоко глумилися над людом України.
Горіли села, лилася українська кров, тривали морди по тюрмах, вивози до Сибіру.
Незважаючи на такий тривожний стан, наша родина
готувалася до Різдва старанно і заповзято. Мама із сестрами Вірою та Стефою
привели нашу оселю в святковий стан. Стіл застелили вишитим обрусом, ліжка
накрили кольоровими раднами, вікна прикрасили саморобними квітами. Біля одного
з них, стояла ще не уквітчена ялина-сосна, яка чекала свого наряду.
Я і брат Михайло, упорядкували подвір’я. Найбільше праці вложили у розгортання
снігу, роблячи стежки до господарських споруд. Заготовили корм для худоби, у
стодолі насмикали сіна, нарізали три міхи січки, підготували дідуха, сіна на
святковий стіл.
Надвечір’я,
6 січня 45-го, було сонячним, припинилися снігопади, але мороз сягав позначки
-20. До обідньої пори всі господарські роботи були закінчені. В другій половині
дня принесли до хати Дідуха, під обрус стола постелили запашне сіно, за
традицією по чотирьох кутах поклали зерна часнику.
Коли зійшла перша зоря, на столі стояли святкові пісні
страви і різдвяне печиво. Посеред столу макітра із кутею, а в ній велика дерев’яна ложка, горіла Вифлеємська Свічка. До
вечері присіли – мама з сестрами, я і брат Михайло. Не було вже з нами дідуня і
бабуні, які відійшли у вічність 44-го, а батько лежав із відкритою раною на
лівій нозі в одному із фронтових шпиталів.
Провели спільну молитву Отченаш і Богородицю,
подякували Господеві за можливість нашій родині свято Різдва Христового
дочекатись.
Після вечері традиційно тривала коляда «Бог
предвічний», «Бог ся рождає», «Во Вифлеємі нині новина», «Небо і земля», «Дивна
новина», «Нова радість стала» та інші. Різдвяний спів остаточно засвідчив, що
до хати прийщло свято Різдво Христове.
Близько півночі поскладали вбрання на скриню, що стояла при вході у ванькір,
біля неї поставили і взуття.
Під ранок, 7 січня, я брат і сестра Стефанія вийшли з
хати. Мама і сестра Віра було домовлено прийдуть на Службу Божу. Морозяна і
зоряна ніч зустріла нас, сніг поскрипував під чобітьми. Втоптаною стежиною
рушили до Господнього Храму. В усіх навколишніх оселях горіло світло. Наша
вулиця, як все містечко Лопатин збиралися на Різдвяну Божественну відправу.
Скоротивши свій шлях, через пастівник, добралися до центру. Біля будинку, де
розміщувалася військова частина нквд, ми побачили галасливе заворушення.
Одягнені солдати з повним обладунком зброї довгими стальними піками шикувались
на подвір’ї. Один із цих підрозділів направився в напрямку с.Нивиці. Метушня червонопогонників
і їх нивицький напрямок дещо насторожили нас. Адже він примикав до нашої
вулиці. Але пересторога нас не зупинила через кілька хвилин ми були у храмі, де
було повно люду, який Різдвяним співом зігрівав нас Господнім теплом і радістю
Різдва Христового.
Як, завжди, на Богослужіннях наша сім’я стояла біля дяківської лави. Уважно
слухаємо, як церковний хор у три голоси потужно виводить Різдвяний тропар
Надвечір’я, надаючи кожному
слову особливе забарвлення.
Але, коли розпочалася
Божественна Літургія, наше єство охопила тривога і занепокоєння, спричинене
відсутністю матері і сестри у храмі. Ми твердо знали, що наша мама ніколи не
запізнювалася на Богослужіння, а тим більше на Різдвяне свято. І коли заспівали
Херувимську пісню, зрозумів, що сталося щось непередбачуване.
Друга частина Служби
Божої і проповідь о. Петра Казанівського вислухали у стані великої
стривоженості. По її закінченню помолившись і подякувавши Всевишньому за
Спільну Молитву швидкою ходою попрямували до рідного дому.
А коли зайшли до хати
побачили сумну і заплакану матір і сестру, повний рейвах в оселі, який
спричинили бандити в червоних кашкетах.
Світлина з вільних джерел інтернет
Подушки і рядна
валялися на підлозі, дідух з-під стола опинився біля вхідних дверей, познімані
образи, посуд з мисника перекочувала на бамбетель, з горища у сіни поскидано
господарські речі, що зберігалися там у зимовий час.
Як розповідала мама,
облавники шукали «бандеровскіх листовок» навіть у старовинному механічному
годиннику. Зненацького нападу зазнала наша худобина, яка несамовито ревіла і
брикалася, а чотирилапий «Козак» на льоху виводив тужливі завивання та
гавкання.
Сталося так, що наша
оселя першою піддалася цьому незаконному розбою. Потім їх зазнали родини
Климчуків, Пашкевичів, Смалів, Білянських, Левицьких , Гуменюків, Пройшли вони
по всіх вулицях і закутках нашого містечка. І всі вони були протиправні, бо
ніякого, хоча б формального, дозволу, у них не було. Це був звичайний шантаж і
залякування мирних людей, причому, це робилося у дні великих Свят чи подій
українського народу, що викликало у місцевого населення зневагу до існуючого
ладу і взивало помсти ворогам за їхню звірячу жорстокість.
Цьогорічне Різдво
Христове, як згадувалося вище, також проходить у тривожний і неспокійний час.
Московські окупанти у повсякденні свята і неділі атакують наші села і міста.
Але затьмарити це велике Свято їм, як і тоді не вдається. ЗСУ героїчно
відбивають щоденні атаки, забезпечуючи українському люду радісно колядувати і
гучніше прославляти народження Сина Божого, який принесе у кожну хату радість
перемоги над ненависним ворогом.
Велично кличмо…
Христос
раждається! Славіте Його!
Д.Адаменко
