Євген Нищук: Ким би я не був - громадським чи державним діячем - завжди залишатимусь актором
Євген Нищук - другий після Богдана Ступки міністр культури, якого українці знають в обличчя. Зовсім швидко після його призначення на цю посаду 27 лютого ми побачили певні зміни у галузі культури. Мова, насамперед, про відзначення 200-річчя Тараса Шевченка на Майдані, зміну акцентів у святкуванні Дня Перемоги.
Про нові проекти Мінкультури, його стратегію і кадрові призначення, про майбутнє кіностудії ім.Довженка, про особисте - друзів, сина і дружину - в розмові з кореспондентом Укрінформу розповів міністр культури України Євген Нищук.
НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ - З НАРОДНОЮ ФІЛАРМОНІЄЮ, КРИМСЬКИМ ДОМОМ...
- Євгене Миколайовичу, Ви - трохи більше трьох місяців на посаді. Що вдалося зробити в галузі культури? І чи реально це - за короткий час, з невеликим бюджетом, і за таких складних в Україні умов? А найголовніше - що необхідно, на Вашу думку, робити найперше?
- Звичайно, три місяці - не так багато, щоб продемонструвати "розгорнуту картину великих перетворень". З іншого боку, мені справді не соромно зараз уже, за підсумками 100 днів, говорити і про зроблене, і про проблеми, і навіть про те, що щось неможливо зробити.
Так, ми у збройному конфлікті, Україна практично у стані війни. І нам непросто займатися якоюсь стратегією і не реагувати на те, що діється довкруги. Я вважаю, що культура в таких випадках не може стояти осторонь. Навпаки, вона є великим миротворцем, і за даних обставин має бути тим засобом, який зшиває, консолідує країну - через мистецтво і через культурні проекти, зокрема.
Можливо, хтось здивується: чи потрібні концерти, коли гинуть люди? Як показала практика, вони дуже потрібні. Нами було ініційоване створення так званої Народної філармонії. Артисти їздять по усіх гарячих точках, по військових частинах на сході, півдні, півночі. За відгуками хлопців, яких кинули у ці гарячі точки, це насправді дуже важливо.
Окрім цього, ми ініціювали програму "Взаєморозуміння", що передбачає проведення круглих столів єднання, конференцій митців, взагалі людей культури на сході й півдні країни. Це короткострокова грантова програма, справді дуже актуальна, адже зараз стало дуже відчутним - попри те, що попередня влада була сформована практично з представників сходу й півдня, тамтешні люди тривалий час були просто кинуті напризволяще. І от ми, не заграючи, а дійсно зважаючи на великий брак інформації у тих регіонах, починаємо конкурс культурологічних проектів, поданих також і громадами сходу й півдня, щоб підтримати їх на державному рівні.
Наступний проект пов'язаний з Кримом. Після окупації на півострові багато проблем мають і татари, й інші народності, самі люди і їхня мистецька спадщина у великій небезпеці. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв звернувся до нас із проханням допомогти. І ми спільно ініціювали створення Кримського дому. Вже визначено і конкретне місце - на вулиці Суворова, 9. Це буде повноцінний культурний центр - зі сценою, з виставковою залою, де проходитимуть і концерти, й наукові конференції. Разом з тим, він виконуватиме роль справжнього координаційного центру для всіх народностей Криму, бо чимало людей виїхало на материк - у Херсон, до Львова...
- Зрозуміло, що такий центр повинен функціонувати. Але логічно було б мати таке представництво, такий Кримський дім, у Києві вже давно.
- Безперечно, цей проект, який зараз реалізуватиметься в пришвидшеному темпі, очевидно, мав би з'явитися тут значно раніше - і без ситуації збройного конфлікту, окупації Криму. Тому що вся та культура, яка є у Криму, має бути представлена в столиці, щоб з нею могли знайомитися і українці, і гості з-за кордону.
Але добре, що, попри все, ми говоримо про такий позитивний факт - що за даної політичної і економічної ситуації йдеться не про скорочення або про закриття чогось, а про створення нового! Ми створимо Кримський дім. Вже створено також - за ці 100 днів нового уряду - Раду Міжнаціональної злагоди при Кабінеті Міністрів України, запроваджено інститут урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики. Про це говорили роками, і от саме зараз ці рішення затверджені постановами. Це теж важливе послання: що всі питання всіх народів в Україні - мовні, релігійні, міграційні - тепер будуть вирішуватися на урядовому рівні. Ці дві постанови розробило Міністерство культури, і їх було прийнято на уряді.
НОВА КОМАНДА МІНКУЛЬТУРИ, ВІДРОДЖЕННЯ КІНОСТУДІЇ ДОВЖЕНКА
- Щодо структури самого Міністерства культури. Відомо, що Ви звільнили всіх колишніх заступників міністра. Чи багато ще керівників залишились без крісел?
- Безумовно, потрібні реформи. І велику увагу ми приділяємо реформуванню структури міністерства. Були звільнені всі ключові особи, які в ньому працювали, - це заступники міністра, а також голови основних департаментів: Департаменту культурної спадщини, Департаменту в справах релігій та національностей, а також Державного агентства з питань кіно. Ведеться реорганізація у сфері державних підприємств. Тобто, буде абсолютно нова команда. Це дійсно потребує часу, але я радий, що вона вже практично вималювалася.
У нас є ще одна вільна вакансія - заступника міністра з питань євроінтеграції. І він не призначатиметься згори. Ми проведемо конкурс за всіма критеріями: і обов'язкове знання іноземних мов, і досвід роботи з міжнародними інституціями, з іноземними партнерами в напрямку культурологічного обміну. Це важливо, бо, дасть Бог, Україна підпише економічну, а згодом і повноцінну асоціацію з Європейським Союзом, і ми повинні до цього готуватися. Ця посада вводиться у всіх міністерствах, критерії ще досі випрацьовуються, коли всі вони будуть готові, тоді й оголосимо конкурс.
Взагалі реформування напрошувалось уже давно. Особливо в музейній, заповідній справі, де кричуща ситуація, де були великі скандали. У зв'язку з цим ми створили Музейну раду. І вона щороку буде на третину оновлюватися. Ця рада вирішуватиме конфліктні ситуації, за її висновками будуть відбуватися відсторонення від роботи, службові перевірки та конкурсні призначення того чи іншого керівника музею чи заповідника.
- Хотілося б уточнити щодо голови Держкіно. Наскільки відомо, Катерина Копилова сама написала заяву - за власним бажанням.
- Ну, не секрет, що пані Копилова була тісно пов'язана з сім'єю Януковича, і вона безумовно була б звільнена. Заяву вона написала через 10 хвилин після люб'язної розмови зі мною - про те, що подальша робота неможлива і що необхідно здійснювати відповідні перевірки прокуратурою. Тобто те, що вона пішла, не означає, що перевірок не буде.
- Хто очолить Держкіно? Ми вже знаємо кандидатури, що обговорюються. Але досі ніхто не призначений.
- Це питання відкрите. Мені справді дорікали: ви зняли керівника, а не мали своєї кандидатури. Але з мого боку було б не моральним і не етичним будь-яке затягування ситуації і продовження контракту з Копиловою. Тому, навіть не маючи кандидатури, ми її звільнили. А простого призначення я не міг зробити, бо це гостре питання. Кінематографісти - не те що дуже вразливий народ, а вимогливий, він має своє бачення на цю справу. Тому я не покладався тільки на свою волю, а ініціював обговорення. Було запропоновано кілька кандидатур, з яких на фінішну пряму вийшли Андрій Дончик та Пилип Іллєнко. Вони були висунуті різними професійними організаціями, питання затягується, бо точаться гострі дебати. А я не хочу займатися перетягуванням канату.
Минулої п'ятниці експертна рада з майже п'яти десятків фахівців у сфері кіно, а також за участі віце-прем'єр-міністра Олександра Сича та голови парламентського Комітету з питань культури і духовності В'ячеслава Кириленка заслухала програми кандидатів, де зокрема, йшлося про інвестиції у молоде кіно, розвиток мереж кінотеатрів та підтримку кіноосвіти, внесення нових законодавчих актів сфери кіно, організацію взаємодії кіно та телебачення. По завершенні презентації програм кожен з учасників слухання мав змогу поставити запитання до претендентів на посаду голови Держкіно, а потім - взяти участь у таємному рейтинговому опитуванні. Усього свої рекомендації надали 43 експерти. За результатами підрахунку кількість голосів на користь кожного з претендентів розділилась порівну - 21 голос було віддано за Пилипа Іллєнка, 21 - за Андрія Дончика. Одна картка не мала позначок за жодного з кандидатів і тому участі в підрахунку голосів не брала.
З огляду на важливість даної посади для професійної спільноти, високий резонанс у суспільстві та неможливість обрати через однакову підтримку експертами кожного з претендентів ми ухвалили рішення винести розгляд питання щодо призначення голови Держкіно на найближче засідання уряду.
- А як щодо кіностудії Олександра Довженка, де зараз занепад. Чи не стоїть питання про те, щоб її нарешті модернізувати і запустити на повну?
- Я думаю, що порятунок кіностудії держава, хоч і частково, зможе спробувати взяти на себе. Насправді там не знімалися навіть ті деякі кінопроекти, які були у нас в попередні роки. Бо склалася така ситуація, що там невигідно знімати. Але ми звернулися до Фонду держмайна, - який нині бере з неї 70% прибутку, а лишає 30%, - переробити цю систему оплати навпаки, оскільки за даних обставин вона складна для розвитку кіностудії. Тоді би кінопроекти, які підтримує держава, могли зніматися на кіностудії Довженка. Це перша історія.
Друга історія - ми можемо піти на спільну діяльність із якоюсь міжнародною кінокомпанією. Йдеться навіть про співпрацю з Голлівудом або з якимсь відомим європейським партнером. І це вже зараз не просто ідея, ми маємо конкретні запрошення і, можливо, у липні вирушимо в Америку на розмову з компаніями, з якими пішли б на спільну діяльність щодо кіностудії.
Не секрет також, що зараз російські компанії, які заповнювали своїми серіалами весь наш телепростір, ідуть з нашого ринку - ну, і слава Богу. У нас вивільняється ринок, його треба заповнити. Тому маємо ще одну ідею - запустити телевізійне виробництво - і заповнити нашими серіалами телевізійну сітку. Але ми хочемо, щоб це була свідома технічна програма - тобто кіно робити у двох форматах: повний метр - для кінотеатрів, і відразу цей фільм розбити на 3-4 серії для телебачення.
ТЕТ-А-ТЕТ ІЗ БОКОВОЮ, БУФЕРНІ ЗОНИ...
- Після подій на Майдані - героїчних і трагічних - до України прикута велика увага. Ви якось намагаєтеся скористатися з ситуації?
- Це дуже важливий момент. Градус цієї уваги ми прагнемо використати і в культурологічному просторі. Тому зараз у мене чимало часу йде на перемовини і зустрічі з міжнародними інституціями, зокрема з Британською Радою, з партнерами з Канади, з Німеччини, інших країн.
Важливою була поїздка до Польщі. З міністром культури Польщі, який зараз обраний до Європарламенту, ми досягли конкретних домовленостей щодо спільної діяльності, навчання наших працівників за різними напрямками, зокрема з музейної справи, кінематографії. У нас також є домовленість про спільну підготовку і проведення Венеційської бієнале 2015 року - так, як це було з Євро-2012.
Я їздив також до Франції на форум міністрів культури. І там вперше, тет-а-тет, зустрівся з генеральним директором ЮНЕСКО Іриною Боковою. Після чого вона приїхала з візитом до України. І тут відбулася зустріч міністра культури, генерального директора ЮНЕСКО, Прем'єр-міністра України та представників МЗС. На ній ми заручилися підтримкою Бокової в усіх спірних питаннях. Зокрема щодо Херсонеса Таврійського як об'єкта України у списку ЮНЕСКО. Щодо необхідності зрушення з місця закону про буферні зони, який би передбачав мораторій на забудівлю в усіх наших заповідниках, зокрема Софії Київській та наших трьох Лаврах - в Києві, на Тернопільщині та на Донеччині.
- Щодо буферних зон. Чому роками, не за одного міністра культури, йшлося про необхідність запровадження мораторію на будівництво у буферних зонах об'єктів ЮНЕСКО і дотепер жодна влада цього не вирішила?
- Наскільки мені стало відомо, цей закон так жодного разу й не винесли на розгляд Верховної Ради. Тут така проблема - як Верховна Рада це зустріне. Бо зрозуміло, що є момент зацікавлення тих чи інших бізнесових груп, які мають таке "скромне" бачення: що ми допоможемо якомусь заповіднику чи музею, але поруч розмістимо невеличкий кемпінг, ресторан або щось інше. А закон унеможливить будівництво і спільну діяльність у заповідниках чи на території музею. Тому що насправді там вже нема місця, де будувати. До того ж у законі йтиметься не тільки про територію, а й про поверховість будинків, що будуються поруч. Так що ми маємо небезпеку наразитися на спротив у парламенті, бо є великий конфлікт інтересів. Але зараз, коли буде певний тиск безпосередньо від Ірини Бокової як гендиректора ЮНЕСКО, і ми ним заручаємося, і навіть самі просимо його у штаб-квартирі ЮНЕСКО, то, може, нашим депутатам стане соромно, і все-таки ми проведемо цей потрібний закон.
ЧИ ПОТРІБНЕ УКРАЇНІ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ
- Якщо в цьому питанні вдасться поставити крапку - щоб ні у кого не було навіть жодної спокуси! - хвала Міністерству культури. А у нас дискутують, чи потрібне воно, чи ні. Як Ви самі думаєте?
- Насправді такі міністерства є скрізь. Просто в різних країнах вони по-різному називаються - чи Департамент спадщини, чи Міністерство культури та інформатизації. За наших обставин я би не брався говорити про те, що Міністерство культури не потрібне. Тому що найважливіші питання вирішуються на рівні перших осіб у Кабміні. Якщо це перетвориться на якийсь департамент чи агенцію, то культура в цілому практично буде позбавлена голосу. А я як міністр можу на рівних вирішувати ті чи інші питання, або ставити їх на уряді, або першим особам. Представник агентства цього робити не зможе, бо у нас в цілому така система. Тоді треба скасовувати повністю всі міністерства - і нехай у нас взагалі всі агентства будуть, бо по-іншому неможливо. Насправді такий орган потрібен - як координаційний центр. Так, Міністерство культури не повинно керувати культурою - воно має створювати той майданчик, де могли б генеруватися ідеї різних цехів - академічного, сучасного мистецтва, балету, опери, національних колективів тощо.
- Реалії полягають у тому, що за останніх 8 років у державі змінилося шість міністрів культури. Чи не вважаєте Ви, що така ситуація призводить до безвідповідальності?
- Я думаю, що півроку чи рік на посаді не є корисним для галузі. Міністру, безумовно, потрібен час, може, років зо три, щоб закрутити якийсь процес, в який би вже наступник входив і вносив щось нове. Але вже був би, принаймні, стратегічний напрямок.
- А щодо Вас особисто? Ви прийшли на посаду, побачили, скільки роботи, не злякалися?
- Я запалився. Скільки воно буде, не знаю. Я ж розумію, що ми всі залежимо від політичної ситуації, що, безумовно, тут важлива думка і людей. Але я не трясуся: не дай Бог мене знімуть, що його таке зробити, щоб не зняли... Жодною мірою. Я хочу стільки часу, скільки відміряно, пройти чесно, а далі вже історія розцінить - що встиг, що не встиг. Але багато хотілося б зробити, по-іншому побудувати всю систему, стратегічно спланувати діяльність міністерства на наступний рік.
БІБЛІОНЯНЯ, ЛАБОРАТОРІЯ ДОСЛІДНИКІВ АВТЕНТИКИ...
- А що Ви хочете запланувати на наступний рік? Ми, скажімо, маємо культурну проблему на широкому побутовому рівні - що немає потреби бути культурним, освіченим. Чи не вважаєте Ви, що наш політичний "істеблішмент", його культурний чи безкультурний рівень прямо впливають на культурний рівень суспільства?
- Ну, безумовно, певні смаки і певна мораль переносяться на суспільство, хочеш не хочеш. І, безперечно, це потребує уваги. І треба починати з дитинства - задіяти дитину в гуртку: з танців, співів, музики. Це відриває від шкідливих звичок, формує смаки. Нам треба вже на наступний рік прийняти програму, - відповідно, потрібні зміни в бюджеті, - яка б звертала увагу на клуби чи центри дозвілля в селах. Там треба піднімати бібліотеки.
До речі, на зустрічах з іноземними партнерами ми обговорювали можливість надання нам експертної допомоги щодо інформатизації наших бібліотек, можливо, навіть залучення інвесторів. Нам зараз треба дати імпульс і життя бібліотекам, бо більшість із них у важкому стані. І у нас є ідея зробити їх не просто центрами дозвілля, а - виховання. До прикладу, запровадити проект так званої "БібліоНяні". Щоб, скажімо, батьки на якийсь час могли залишити дитину у бібліотеці, і щоб там поруч з інформаційним світом - комп'ютерним - вона все одно мала дотик до живої книги. Бо в гонитві за комп'ютеризацією, інформатизацією треба бути дуже обережними. В продовження теми - ми ставимо за мету розробити ще й Державну програму читання на наступний рік.
Маю ще одну цікаву ідею: хочу ініціювати створення Лабораторії молодих дослідників автентики і народних традицій. Щоб молодь при якомусь заповіднику чи скансені, наприклад в Пирогово, займалася поверненням традицій вишивки, співу, автентичної музики - справжньої, унікальної, неповторної, а не шароварної.
Ми також думаємо про повернення багатьох фестивалів, які свідомо нищилися, не підтримувалися, через те, фактично, вимирали - нашого бароко, модерну, живої музики рокової, фестивалю вертепів. І, згадайте, саме на Майдані - я ще називав події, які ми переживали, не просто революцією гідності, а й культурною революцією - виконавці на морозі грали на живих інструментах! Це є справжня культура, і ми системно хочемо підтримати цей градус, щоб вона розповсюджувалось.
ШЕВЧЕНКО НА МАЙДАНІ
- Повернімося до перших днів на посаді міністра культури. Вони почалися з ювілею Шевченка і стали логічним і яскравим продовженням Майдану. Але чи не надто скромним все ж вийшло 200-річчя?
- Ми скасували відзначення 200-річчя в Палаці "Україна" з двох причин. Палац "Україна" вміщує 3,5 тисячі глядачів, а всі інші - опиняються поза святом. До того ж за тих обставин ми змогли зекономити для держави 1,3 млн грн, оскільки на Майдані ми провели вшанування пам'яті великого поета без жодної копійки. Також ми ініціювали низку заходів, які не просто продемонстрували любов і шану, а й наблизили до постаті Шевченка молодь. Один з них, "Шевченко ПроROCK", ми презентували 22 травня - у День перепоховання Поета - в атріумі НСК "Олімпійський". Проект матиме продовження - 1 вересня відбудеться безпосередньо на самому стадіоні, а після того планується тур: Одеса, Дніпропетровськ, Львів і, можливо, Харків.
- Всім запам'яталися і деякі новації на відзначення Дня Перемоги.
- Вони були народжені у співпраці з Інститутом національної пам'яті. Тоді точилися розмови, що начебто нова влада скасовує це свято. Нічого ми, звісно, не скасували, але вирішили донести до суспільства більше правди. Наприклад, ініціювали напередодні 9 травня проведення символічної акції "Перша хвилина миру", бо саме 8 травня 1945 року о 23.01 був підписаний Акт про капітуляцію фашистської Німеччини.
ЧИ Є ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ У ТАЇСІЇ ПОВАЛІЙ?
- Ми говоримо про традиції, гідність, зрештою, громадянську позицію. Чи не могли б Ви в цьому контексті прокоментувати факт можливого виступу на Дні Росії в Криму Таїсії Повалій? Я не маю на увазі - "затаврувати" з погляду моралі. Але з огляду на те, що вона - народний депутат.
- Щодо народного депутата - в цьому є правова, юридична ситуація. І її колеги-депутати, очевидно, в цьому плані передусім мали би зробити розслідування. Тому що це насправді серйозна справа - за ситуації збройного конфлікту, окупації Криму - брати участь у концертах чи в будь-яких інших подіях, які возвеличують країну-агресора. Це, м'яко кажучи, непристойно і неприпустимо.
Щодо звання - народний артист - це питання стосується всіх. Адже артист зараз має бути не просто професіоналом, ремісником, як кажуть. Це має бути особистість. І якщо людина носить таке високе звання, як народний артист, то вона повинна мати і відповідальність. Тут питання навіть не стільки громадянської позиції, а - права з честю подивитися в очі своєму народу, своїм прихильникам.
У цій конкретній ситуації це питання, вочевидь, має розглядати прокуратура, і не виключено, що воно має розцінюватися як зрада. Нехай тоді такому артисту дають звання народних у Росії, а українських звань треба позбавляти.
За інших обставин, якщо би ми з Росією мали гарні стосунки, то, звичайно, нема жодних питань. Але коли ціла низка артистів Росії пишуть листа про підтримку вторгнення на територію України, коли окупований Крим, наша артистка - і тим більше народна артистка, - беручи участь у Днях Росії в Криму, по суті, стає на їхній бік. Це - неприпустимо.
СЕНЦОВ, ЮРОВ, ГРИЩУК...
- Ми маємо прямо протилежний приклад - Олега Сенцова, українського режисера, сценариста, якого затримали в Сімферополі і переправили до Москви в "Лєфортово" за звинуваченням ФСБ Росії в тероризмі, а насправді тому, що він - патріот.
- У нас також невідома доля театрального режисера Павла Юрова та художника Дениса Грищука, які поїхали у Слов'янськ і там зникли. Ми ведемо велику пошукову роботу, і на рівні міністрів я постійно нагадую, щоб було поставлене питання про їхнє місцезнаходження і про можливий їх обмін - на превеликий жаль, ми вже такими термінами зараз розмовляємо - на якогось терориста. Тому що треба їх врятувати.
Також ми ведемо роботу, щоб підняти широку українську, світову, європейську громадськість для порятунку Олега Сенцова, якого хочуть засудити на 20 років, - щоб це була нота Російській Федерації в цілому з метою повернути його в Україну, де ми самі могли б провести ті чи інші розслідування.
Ми обговорюємо це на міждержавному рівні - голів МЗС - і на рівні навіть президента і прем'єра. Щоденно йде робота з посольством і з адвокатом.
ЗА БУДЬ-ЯКИХ ОБСТАВИН БУДУ АКТОРОМ!
- Нещодавно у нас відбувалася міжнародна конференція "Мислити з Україною". Вона зібрала цікавих людей - письменників, філософів, митців, правозахисників. На одній з панелей виступали Мирослав Маринович, Віктор Єрофєєв, Олександр Ройтбурд, інші відомі діячі. Мені в цьому ряду не вистачало міністра культури. Разом з тим, я знала, що в цей день Ви маєте виступ - в Музеї Павла Тичини. Тобто Ваші пріоритети - це все-таки Ваші ролі: Тичина, Вінграновський, Шевченко... Цим Ви не поступитеся ні за яких обставин?
- Ну, безперечно. Це - мій фах. І, незважаючи на всілякі нераптові зміни, я є і буду актором. За будь-яких обставин, незалежно від того, яку ще місію важливу матиму. Тобто ким би я не був - чи активним громадським діячем, чи, як зараз, державним діячем - все одно в мене буде ця внутрішня потреба, ця велика моя віддушина. До того ж, творча і викладацька діяльність не забороняється законом. Та я і не зловживаю робочим часом.
Зараз, можливо, менше часу віддаю творчій діяльності, але ті вистави, які йдуть і в театрі Франка, і в майстерні "Сузір'я", і цей цікавий проект в Музеї Тичини, я не полишу. І в цьому - я неодноразово вже це казав - навіть полягає частина стратегії відомства. Бо це, вважаю, глибокодуховні вистави, в яких ідеться про культуру, історію митців.
І це є певне моє послання, певне моє слово, з яким я міг би звернутися до людей тут, в кабінеті, але я кажу його через Образ. І, можливо, так він для багатьох швидше сприймається. Ну, і є ще один момент: люди знають, що я граю виставу, багато хто з них залишається після вистави, щоб мати можливість зі мною зустрітися і вирішити ті чи ті питання. Тобто, за великим рахунком, робота продовжується.
- Ваші герої Микола Вінграновський, Тарас Шевченко, Павло Тичина, Володимир Винниченко - поети, письменники. Чи Ви самі не збираєтесь щось писати? Скажімо, про Майдан...
- Думаю, що воно може статися. Але, як на мій погляд, потрібно, щоб пройшов час, щоб прийшло переосмислення. Все це настільки глибоко в мені закарбувалося - і в серці, і в голові, - не думаю, що зможу це забути. Я напишу, але трошки пізніше. Бо воно ще живе, має певне продовження.
ПРО ОСОБИСТЕ: ДРУЗІ-АРТИСТИ, СИН-СТУДЕНТ...
- Розкажіть трошки більше про себе. Хто Ваші друзі - такі, яким можна зателефонувати о третій годині ночі?
- Безумовно, у зв'язку з професією багато моїх друзів є творчими людьми. Це колеги-актори. Хоча кажуть - артисти настільки егоїстичний народ, що друзів не мають, але це не так. Насправді, мені пощастило мати друзів серед акторів, артисток, з якими можу спілкуватися не тільки на тему театру чи кіно. Це Тарас Жирко, Павло Піскун, Олексій Богданович... Багато кого можу назвати і боюсь когось образити, не згадавши. Але у нас, дійсно, співпадають якісь бачення, світогляд, і це дуже важливі моменти. В мене є і ті друзі, з якими я знайомий дуже довгий час, ще від народження, - як народний депутат Руслан Князевич. Ми разом з дитинства, зі школи, підтримуємо дружні стосунки, сім'ями товаришуємо.
У мене є дорослий син. Кажуть, що я дуже молодий, а я завжди жартую, що просто "рано почав". Йому 19 років, звати - Олекса. Він навчається на журналістиці, але думає перевестися або на кінознавство, або на кінооператорство. Він у пошуку, він не поспішає. Часом я йому дорікаю за це, але, з іншого боку, радий, що він саме такий. Приміром, ніколи б у житті він не сказав би, що хотів би машину абощо. Він катається на велосипеді, більше йому нічого не треба. Знаєте, я ним дуже гордий.
Дружина - актриса театру Франка Оксана Батько-Нищук. Звичайно, дуже складно в сім'ї бути двом творчим особистостям. Але це цікавий шлях.
- Що ще Ви ще любите в житті? Чи маєте якісь захоплення? Власне, правильно було б сказати, чи маєте час на якісь захоплення?
- Я спортивна людина, і великою пристрастю, не просто вподобанням, у мене є футбол. Я навіть мав стати професійним футболістом, був за півкроку до спортивної спецшколи, але мав невелику травму і якось так відійшов. Запалився театром, коли потрапив до театрального гуртка. Але я продовжую грати в футбол, коли є можливість. Також люблю верхову їзду, вмію кататись на конях - в університеті у нас був такий спеціальний предмет. З повагою ставлюся до тенісу, та й взагалі люблю будь-який спорт.
А в принципі, моє хобі - театр і кіно. І там є все! Тобто, коли я граю якусь історію, перебуваю в ній, там так всього багато, що це перекриває всі інші мої захоплення.
Валентина Пащенко, Київ.
Немає коментарів:
Дописати коментар