Сьогодні, 28 травня 2014 року стартує новий літературний проект "ВІЙСЬКОВИМ
БІБЛІОТЕКАМ - УКРАЇНСЬКІ КНИЖКИ" в межах заходу "Єдина країна -
Единая армия: Підтримай захисника".Завдяки йому, до благодійності на Львівщині активно долучилися користувачі
соціальних мереж з ініціативи львівської журналістки Лани Борисової. Її заклик не залишилася поза увагою літературного цеху і вже незабаром
похідні бібліотеки військових отримають поповнення.
Суттєву підтримку акції надав виходець з Тернопільщини, письменник, краєзнавець, член Національної спілки письменників України Сергій Синюк. За його словами його знайомство із проблемами військових розпочалося в Інтернеті.
Довідка
Початково ідею запропонував відомий письменник та журналіст Тимур Литовченко (http://avtura.com.ua/writer/119/). В межах проекту передбачається поповнення бібліотек військових частин Збройних Сил України українськими книжками, будуть проводитися творчі зустрічі із авторами тощо.
Відтепер Тимур Литовченко творчо керуватиме цим напрямком. Оскільки Тимур
переніс кілька операцій на ногах, інвалід 1 групи, то доставкою опікуватиметься
Лана Борисова спільно із військовими журналістами медіа-центру міністерства
оборони України.
Перші 40 книжок Тимур Литовченко передає Львівщині від себе особисто: "Останній із струльдбругів" та авторську збірку "Апокаліпсис по-київськи". Книжки попрямують до однієї із військових частин на Львівщині. Як тільки книжки з Києва доїдуть до Львова, одразу потраплять до в/ч і їх поставлять під звіт.
Богдан Литвин
сатирично
викривав царський режим. Коли 18 травня 1820 р. кур'єрська поштова
трійка повезла О. Пушкіна з Петербурга в Україну, той проїхав через
Чернігів, Ніжин, Прилуки, Лубни, Кременчук. Після двадцятиденного шляху
першим місцем призначення поета був Катеринослав. Тут О. Пушкін мав
зайняти посаду колежського секретаря в канцелярії головного попечителя
південних поселенців генерала І. Інзова. У перші ж дні в Катеринославі
поет став свідком епізоду: двоє братів-колодників утекли з місцевого
острогу і, рятуючись від переслідування, кинулися в Дніпро… На
маленькому островку вони збили камінням кайдани, попливли далі й втекли
від переслідування. Цей випадок дав початок поемі "Братья-разбойники". У
Катеринославі О. Пушкін невдовзі застудився і за дозволом І. Інзова
вирушив з родиною генерала М. Раєвського на Кавказ, який справив на
поета і його творчість величезне враження. Незабаром Раєвські вирушають
до Криму, і Пушкін їде разом з ними. На півострові поет протягом трьох
місяців вивчає життя місцевих жителів, відвідує Бахчисарай. Легенду про
любов кримського хана Гірея до полоненої дівчини Марії, почуту тут, О.
Пушкін поетично відтворює в поемі "Бахчисарайский фонтан". Захоплення
від кримської природи і моря він передав у віршах "Редеет облаков
летучая гряда", "Погасло дневное светило" та ін. З листопада 1820 р. до
кінця березня 1821 р. та в листопаді 1821 р. О. Пушкін гостював у
Кам'янці, яка була одним із центрів Південного товариства декабристів, у
мальовничому маєтку Давидових. У господаря — Василя Львовича — часто
збиралися декабристи в справах товариства, на яких був присутній і
виступав Олександр Сергійович. Взимку 1820/1821 рр. О. Пушкін, не
дивлячись на заборону, відвідав Київ. Величезне враження на нього
справили Софійський собор і Києво-Печерська Лавра. Поет зацікавився
подіями епохи Петра І, долею історичних постатей. Згодом враження,
пережиті ним, лягли в основу сюжету поеми "Полтава".
Відвідання
могили князя Олега надихнули на створення твору "Песнь о вещем Олеге".
Навесні 1823 р. друзі поета домоглися його переведення до Одеси, де О.
Пушкін потрапив у підпорядкування генерал-губернатора Новоросійського
краю графа М. Воронцова. Проживши тут тринадцять місяців, з 15 липня
1823 р. до 11 серпня 1824 р., О. Пушкін написав понад 30 ліричних
творів, зокрема вірші: "Свободы сеятель пустынный", "Невинный страж
дремал на царственном пороге", "Зачем ты послан был и кто тебя послал",
"Ночь", "Демон", "Телега жизни", "Придет ужасный час", завершив роботу
над поемою "Бахчисарайский фонтан", створив дві з половиною глави роману
"Евгений Онегин", поему "Цыгане". В Одесі О. Пушкін уперше відчув
справжнє кохання. Історики називають імена трьох жінок, з якими
пов'язано його ім'я в "Південній Пальмірі": Амалію Різнич, Кароліну
Собаньську та Єлизавету Воронцову — дружину новоросійського і
бессарабсько- го генерал-губернатора. Останній О. Пушкін присвятив вірші
"Храни меня, мой талисман", "Приют любви, он вечно полон", "Все
кончено: меж нами связи нет" та ін. З її чоловіком графом М. Воронцовим у
поета склалися неприязні стосунки. Якщо І. Інзов ставився до О.
Пушкіна по батьківські і не обмежував його свободу, то М. Воронцов був
налаштований вороже. Олександр Сергійович відповідав йому злими
епіграмами ("Сказали раз царю"). Новоросійський губернатор створює про
поета негативну думку, звинувачує його в "совершенной лености", не
зупиняється перед стеженням, доносами та скаргами на нього. Врешті-решт 9
серпня 1824 р. О. Пушкіна звільняють зі служби і переводять на постійне
проживання до родинного маєтку Михайлівського — під наглядом поліції. З
Україною та морем поет прощається в Михайлівському віршем: "Прощай,
свободная стихия…". За роки, прожиті на українській землі, О. Пушкін
здійснив 19 подорожей, побував у 124 населених пунктах.

