23 листопада, у четверту суботу відзначається
День пам’яті Голодомору в Україні, у 30-ті роки минулого століття. Цій пам’яті присвячуємо
публікацію активного читача нашої бібліотеки «Крихта хліба»
В урочищі «Корчунок» Петро і Катерина Климчуки в спекотний липневий день зачищали рештки недавно вирубаного лісу. П’ятий день Петро і Катерина тяжкими заступами добували рештки коріння сосни, берези, вільхи з тим, щоб на осінь підготувати дану парцелю під посів жита. Ця ділянка дісталася Климчукам у даровизну від братової, яка поспіхом продала мішаний лісок для того, щоб зібрати гроші для виїзду до Аргентини. У багатодітної сім’ї появилася надія наступного року поповнити свій хлібний баланс.
- Буде якась крихта хліба, якого завжди бракує у передновок, - промовляли стомлені уста Климчука
… Крихта хліба… Пишу ці рядки для того, щоб кожен хто його споживає, глибше усвідомив, що Хліб насущний дістався нам і нашим предкам у тяжкій виснажливій праці. Мозолястими руками селянина оброблявся кожний клаптик землі з тим, щоб спасти сім’ю від голодної смерті.
Думаючи про крихту хліба, не можу забути як двоє сусідських сиріт, чекали коли мачуха давала їм тонесенький окраєць хліба у полудневу пору. Їхні оченята невблаганно просили: ще і ще кусочок чорного жорнового хліба. Біль стискає серце, коли пригадую як в 1947 році жінка із Білорусії, йдучи вулицями села і молила людей кусок хліба, за який годилася виконувати будь-яку тяжку працю у господарстві.
Про крихту хліба, Ганна Паламарчук працюючи медсестрою у підпільній лісовій лікарні, з болем у серці, розповідає, як зимою 1945 року останнім боханцем хліба годувала поранених воїнів УПА. Цілий тиждень вона із лікарем, краяли хлібину на маленькі кружельця із чаєм звареним з рослин чорної ягоди, засолодженим сахариною, подавала раз у день хворим повстанцям. Харчові продукти закінчувалися, бо «червона мітла» перекрила всі дороги, якими селяни доставляли партизанам харчові продукти.
Крихта хліба тяжко давалася селянинові, коли він грабками косив жито і пшеницю у спекотний день, а жінка в поті чола в’язала снопи і клала у півкопу, де під свіжоскладеною, спочивало заплакане немовля.
Роздумуючи про крихту хліба пам’ятаймо і про сумні і трагічні дні 30-х років, коли голодна смерть косила малого і старого, коли кожен конаючий благав шматок хліба, бо він рятував його від страшної смерті заподіяної кремлівськими виродками.
Ця сумна сторінка нашої історії, кличе нас у День пам’яті жертв голодомору, запалити свічку в нашій оселі та відмовити Господню Молитву за душі невинно убієнних московськими людиноненависниками.
До написання цих гірких роздумів покликала мене подія, коли однієї ранкової прогулянки побачив два надрізаних, зацвітих батони біля сміттєвого ящика. Якийсь нелюд поглумився над Хлібом насущним. А коли ще пригадав як підлітки копали круглу булочку замість футбольного м’яча, взявся за перо, щоб ще і ще раз нагадати, що Хліб насущний це Божий дар, який маємо споживати з Молитвою і великою дякою Всевишньому.
Д. АДАМЕНКО
