Йосиф Боцян
Серія матеріалі
В проміжку
часу, який вимірюеться шістнадцятьма роками, в Буську після Євгена Петрушевича та Іларіона Свєнціцького
появилась на світ ще одна знаменита людина – Йосиф Боцян. Якщо перший відзначився як
державно-політичний діяч, другий – як науковець, то третій був відомим діячемна церковній ниві, на якій сягнув сану єпископа.
Народився
Йосиф Боцян 10 березня 1879 р. в родині буського коваля. Лише на три роки
молодший віл Іларіона Свєнціцького, він не міг не знати його з дитинства, тим
більше, що мешкали обидва на Довгій стороні. Характерно, що на цьому ж передмісті був батьківський дім і Євгена
Петрушевича.
Здобувши
початкову освіту в Буську, Йосиф Боцян продовжив навчання в Золочівській
гімназії, після закінчення якої вступив
до Львівської духовної семінарії. Батько не мав можливості забезпечити повне утримання його, тому жити доводилося впроголодь. Це підірвало здоров'я семінариста. Він захворів на
туберкульоз легенів і, щоб підлікуватися, змушений був на один рік перервати навчання. Потім
студіював теологію у Львові і у Відні.
Після
закінчення навчання Йосиф Боцян, 21 серпня 1904 р. висвячується на священика і
дістає
парафію у Любені Великому.
Вже тоді, маючи ступінь доктора богословія, молодий священик
виділявся в колах духовенства
високою освчіченістю і проповідницьким талантом. Незабаром
він дістає призначення на
посаду ректора духовної семінарії і на цьому становищі перебуває
до початку Першої світової
війни.
Коли
після захоплення російськими військами в кінці серпня 1914 р. Львова був
заарештований і вивезений з міста
митрополит Андрей Шептицький, Йосиф Боцян добровільно подався услід за ним.
В Києві вони
зустрілися, і митрополит 10 вересня 1914 р., таємно висвятив його на
єпископа та надав йому Луцьку
епархію, яку він в силу історичних обставин ніколи так і не
посів. Висвячуючи нового
єпископа, Андрей Шептицький хотів зміцнити Греко-католицьку
церкву, яка після окупації
Галичини Росією, стала зазнавати переслідувань з боку царського
режиму. А Йосифа Боцяна він
високо цінив і покладав на нього великі надії.
З
Києва нововисвячений владика повернувся до Львова. Але там незабаром і його
арештують
та вивозять в Сибір. На
засланні він пробув до падіння царату в лютому 1917 р. Дочекавшись
визволення, повернувся в
Галичину і продовжував працю в духовній семінарії. Для вихованців
її саме він організував курс
краєзнавства і церковної археології, який став Іларіон Свєнціцький.
Налагодженню такою співпраці
сприяло їх давнє, ще з Буська знайомство.
Незважаючи на слабке здоров'я, яке ще більше було підірване сибірським
засланням, доктор
Боцян веде активне громадське
життя, співпрацює в таких періодичних виданнях, як "Нива",
"Богослов", в яких
друкує популярні матеріали з їсторії церкви, займається науковою роботою.
Однією з головних тем його
досліджень стали життя і діяльність полоцького архієпископа
Йосифа Кунцевича.
В своїх
проповідях, виступах під час проведення різних громадських заходів у перші роки
польської окупації Західної
України він вселяє слухачам віру в краще майбутнє. В 1922 р.
Й.Боцян здійснив поїздку до
Австрії, де зустрічався з українськими емігрантами. Тоді ж він
побував у Чехо-Словаччині,
відвідав там залишки війська Українсько Галицької Армії, перед
якими виступив з патріотичною
промовою.
За
відданість українській справі польський окупаційний режим чинив усякі перешкоди
його
діяльності. Він не допустив
єпископа до посідання Луцької катедри. В 1925 р. митрополит
Андрей Шептицький іменував
його Львівським єпископом-помічником, а згодом ще й
архіпресвітером Львівськоі
капітули. Вже тяжко хворий, він продовжував підтримувати
контакти з громадськими
організаціями. Незадовго до смерті ця ніколи не байдужа до долі
свого народу людина посвятила
будинок читальні "Просвіти" на Личаківському передмісті
у Львові і звернулася до
просвітян із закликом наполегливо працювати, щоб прискорити час
національно-державного
воскресіння українського народу.
Помер
Йосиф Боцян 21 листопада 1926 р. в приміщенні львівської духовної семінарії.
Наступного дня, після обіду,
тіло його було перенесене до архікафедральної церкви св.Юра.
23 листопада відбувся
похорон, в якому взяв участь митрополит Андрей Шептицький. Похований єпископ
Йосиф Боцян на Янівському цвинтарі у Львові.
Вже під
завершення будівництва в Буську міської церкви св.Миколая в тридцятих роках
за порадою Шептицького у її
підвалі було споруджено крипту для перезахоронення тлінних
останків єпископа Боцяна. Та
війна, а потім і підбольшевицька дійсність перешкодили цьому
перезахороненню.
Савчин І. П. Буськ у
вирі століть: Історичний нарис. – Львів: Львівські новини, 1996. – 161 с.
Йосиф Боцян
10 березня
виповнюється 130 років від дня народження видатного бущанина, церковного
і громадського діяча, єпископа Йосифа Боцяна
Йосиф
Боцян народився 10 березня 1879 року у Буську на Довгій Стороні
(вул.Шашкевича) у родині Івана Боцяна і Юлії Капій.
Початкову школу закінчив у Буську. Вже з перших класів виявив себе як здібний
учень, школу закінчив з відзнакою. Потім навчався в Золочівській гімназії,
після закінчення якої вступив до Львівської духовної семінарії. Окрім
богословія,виявляв глибоке зацікавлення історією, літературою, філологією. По
закінченню семінарії у Львові митрополит Андрей Шептицький вислав його на вищі
студії до Інсбруку, які той закінчив ригорозом з права й історії
Вселенської церкви.
21
серпня 1904р. висвячується на священика і дістає парафію у Любені Великому.
В
1909р. отримав у Відні ступінь доктора богословія. Молодий священик виділявся в
колах духовенства високою освіченістю і проповідницьким талантом. Митрополит
Андрей Шептицький вислав о.д-ра Боцяна в подорож по Австрії
,Німеччині,Швейцарії,щоб там приглянутися до способів ведення
семінарій. Коли повернувся до Львова ,був призначений ректором духовної
семінарії.
З
вибухом Першої світової війни і приходом російської царської армії у Галичину в
серпні 1914 року московські жандарми арештували митрополита Андрея і вивезли з
міста. Йосиф Боцян добровільно подався услід за ним. У Києві 10 вересня 1914р.
в готелі „Континент” Андрей Шептицький під час Служби Божої висвятив потайки
д-ра Йосифа Боцяна на єпископа і надав йому Луцьку єпархію.Андрей
Шептицький високо цінував і покладав великі надії на Йосифа Боцяна.
З
Києва нововисвячений владика повернувся до Львова. В цей час на Західній
Україні відбувалися масові арешти серед українського свідомого громадянства і
священнослужителів. Арештований і вивезений в Сибір був і Йосиф Боцян.
На
засланні він пробув до падіння царського режиму. Повернувся в Галичину і
продовжував працю в духовній семінарії. Незважаючи на слабке здоров”я,
підірване сибірським засланням, доктор Боцян веде активне громадське життя.
Співпрацює в періодичних виданнях „Нива”, „Богослов”, в
яких друкує популярні матеріали з історії церкви. Для семінаристів організував
курс краєзнавства і церковної археології, який вів Іларіон Свєнціцький.
Займається науковою роботою. Однією з головних тем його досліджень стали життя
і діяльність полоцького архієпископа Йосифа Кунцевича.
Коли
було знайдено мощі священномученика Йосафата, єпископ Боцян був одним із
свідків урядового розпізнання і встановлення автентичності мощів Йосафата. Він
приготував протокол з процесу встановлення автентичності мощів та долучив 12
документів, які підтверджували дійсність віднайдення мощів Йосафата.
В
1925р. митрополит Андрей Шептицький іменував його Львівським
єпископом-помічником, а згодом ще й архіпресвітером Львівської капітули.
Йосиф Боцян не був байдужим до долі свого народу. Часто виступав на різних
громадських заходах з патріотичними промовами. Незадовго до смерті
на посвяті будинку читальні „Просвіта” на Личаківському передмісті у Львові
Йосиф Боцян звернувся до просвітян із закликом наполегливо працювати, щоб
прискорити час національно-державного воскресіння українського народу.
Помер Йосиф Боцян 21 листопада 1926р. Тіло покійного було покладено в
семінарській церкві, 22 листопада перевезено до церкви св. Юра. 23
листопада відбувся похорон, в якому взяв участь Андрей Шептицький.
Похований Йосиф Боцян на Янівському цвинтарі у Львові.
За матеріалами Буської преси
ЙОМУ БУЛА
НЕБАЙДУЖОЮ ДОЛЯ УКРАЇНИ
10 березня виповнилось 140
років від дня народження єпископа УГКЦ Йосифа Боцяна
Народився Йосиф Боцян 10
березня 1879 р. в родині буського коваля. Лише на три роки молодший віл
Іларіона Свєнціцького, він не міг не знати його з дитинства, тим більше, що
мешкали обидва на Довгій стороні. Характерно, що на цьому ж передмісті був
батьківський дім і Євгена Петрушевича. Початкову школу закінчив у Буську. Вже з
перших класів виявив себе як здібний учень, школу закінчив з відзнакою. Йосиф
Боцян продовжив навчання в Золочівській гімназії, після закінчення якої вступив
до Львівської духовної семінарії. Батько не мав можливості забезпечити повне
утримання його, тому жити доводилося впроголодь. Це підірвало здоров'я
семінариста. Він захворів на туберкульоз легенів і, щоб підлікуватися, змушений
був на один рік перервати навчання. Потім студіював теологію у Львові і у
Відні. Після закінчення навчання Йосиф Боцян, 21 серпня 1904 р. висвячується на
священика і дістає парафію у Любені Великому. Вже тоді, маючи ступінь доктора
богословія, молодий священик виділявся в колах духовенства високою освіченістю
і проповідницьким талантом. Незабаром він дістає призначення на посаду ректора
духовної семінарії і на цьому становищі перебуває до початку Першої світової
війни. Коли після захоплення російськими військами в кінці серпня 1914 р.
Львова був заарештований і вивезений з міста митрополит Андрей Шептицький,
Йосиф Боцян добровільно подався услід за ним. В Києві вони зустрілися, і
митрополит 10 вересня 1914 р., таємно висвятив його на єпископа та надав йому
Луцьку єпархію, яку він в силу історичних обставин ніколи так і не посів.
Йосифа Боцяна він високо цінив і покладав на нього великі надії. З Києва
нововисвячений владика повернувся до Львова. Але там незабаром і його арештують
та вивозять в Сибір. На засланні він пробув до падіння царату в лютому 1917 р.
Дочекавшись визволення, повернувся в Галичину і продовжував працю в духовній
семінарії. Для вихованців її саме він організував курс краєзнавства і церковної
археології, який вів Іларіон Свєнціцький. Налагодженню такою співпраці сприяло
їх давнє, ще з Буська знайомство. Незважаючи на слабке здоров'я, яке ще більше
було підірване сибірським засланням, доктор Боцян веде активне громадське
життя, співпрацює в таких періодичних виданнях, як "Нива",
"Богослов", в яких друкує популярні матеріали з їсторії церкви,
займається науковою роботою. В своїх проповідях, виступах під час проведення
різних громадських заходів у перші роки польської окупації Західної України він
вселяє слухачам віру в краще майбутнє. В 1922 р. Й.Боцян здійснив поїздку до
Австрії, де зустрічався з українськими емігрантами. Тоді ж він побував у
Чехо-Словаччині, відвідав там залишки війська Українсько Галицької Армії, перед
якими виступив з патріотичною промовою. За відданість українській справі
польський окупаційний режим чинив усякі перешкоди його діяльності. Він не
допустив єпископа до посідання Луцької катедри. В 1925 р. митрополит Андрей
Шептицький іменував його Львівським єпископом-помічником, а згодом ще й
архіпресвітером Львівськоі капітули. Вже тяжко хворий, він продовжував
підтримувати контакти з громадськими організаціями. Незадовго до смерті ця
ніколи не байдужа до долі свого народу людина посвятила будинок читальні
"Просвіти" на Личаківському передмісті у Львові і звернулася до
просвітян із закликом наполегливо працювати, щоб прискорити час
національно-державного воскресіння українського народу. Помер Йосиф Боцян 21
листопада 1926 р. в приміщенні львівської духовної семінарії. Наступного дня,
після обіду, тіло його було перенесене до архікафедральної церкви св.Юра. 23
листопада відбувся похорон, в якому взяв участь митрополит Андрей Шептицький.
Похований єпископ Йосиф Боцян на Янівському цвинтарі у Львові. Вже під
завершення будівництва в Буську міської церкви св.Миколая в тридцятих роках за
порадою Шептицького у її підвалі було споруджено крипту для перезахоронення
тлінних останків єпископа Боцяна. Та війна, а потім і підбольшевицька дійсність
перешкодили цьому перезахороненню.
За матеріалами
http://buska-crb.blogspot.com/2019/03/blog-post_12.html
