Про культуру

Інтерв'ю керівника відділу культури і туризму Буської РДА

 

ЛЮДМИЛА ЦІХОЦЬКА: «ПОТРІБНО, ЩОБИ НАРОДНІ ДОМИ БУЛИ І СПРАВДІ НАРОДНИМИ»

 

–     Людмило Іванівно, Ви очолюєте відділ культури та туризму Буської райдержадміністрації впродовж багатьох років. Як вважаєте, чи достатньо уваги, коштів приділяється нині для розвитку культури?

–     У цій галузі я працюю півтора десятка років. І нам, працівникам культури, для реалізації проектів, творчих планів, поточних рішень грошей завжди бракувало. Але що поробиш. Мусимо трудитись. Кажуть, в одну річку не можна двічі увійти. Мені це вдалося. Вперше стала керівником відділу культури ще у 2000 році. Щоправда, ненадовго, бо мені невдовзі запропонували посаду заступника голови Буської райдержадміністрації. Спокусилася, попрацювала… Відчула – не моє. Зрештою, у 2010 році сталося «дежавю»: повернення на попередню посаду. Аж тоді чітко зрозуміла: я люблю саме цю роботу, бо вона співзвучна із моїм стилем життя, моїми уподобаннями, дає можливість творчо себе реалізувати.

Коли ж говорити про сьогодення, про ті зусилля держави, спрямовані на розвиток культури, то вважаю, що вони не лише мляві, а їх просто немає. Ми розуміємо, які труднощі нині переживає країна, з якою бідою зіткнулася. Але… Ми в очікуванні реформ, змін, причому кардинальних. І в усіх галузях. Та, видається, культурний напрям для держави залишається якось поза увагою. Ми, як завжди, на задвірках. Глибокої, вдумливої роботи, стратегічних планів не було впродовж багатьох років. Утримання галузі й далі відбувається за залишковим принципом, а цього «залишку» стає що рік, то менше. У 2015 році ми позбавлені будь-яких коштів на розвиток, маємо фінансування лише захищених статей.

–       Складно, звичайно, серед нинішніх проблем визначити найактуальніші, та все ж: із якими труднощами здебільшого зіштовхуєтеся у своїй роботі?

–     Проблем, звісно ж, більше, ніж треба, але не таких і не стільки, щоб ми не змогли їх подолати. Деякі з них впираються у фінансування. Адже капітального ремонту потребує значна частина сільських закладів культури, приміщення не опалюються, відсутня елементарна матеріальна база, бібліотечні фонди поповнюються мінімально, музичні школи потребують нових інструментів…

У спадок нам залишилися величезні соціально-культурні комплекси, які без тепла, без ремонтів розсипаються буквально на очах. Якщо з невеликим за площею закладом ще можна дати собі раду, то ці гіганти бездумства архітектури довести до ладу нам не під силу. Такі «шедеври» маємо у Кутах, Балучині, Задвір’ї, Андріївці. Однак, звичайно, є і ошатні, відреставровані будівлі в Олеську, Яблунівці, Новосілках, Боложинові, Ожидові, Йосипівці, Закомар'ю…

Та не все впирається у брак коштів. Чимало проблем вирішує суто людський фактор. На незначні зарплати, з некомфортним місцем праці, рідко коли прагнуть іти працювати кваліфіковані, амбітні працівники. Тому мусимо дуже відповідально і ретельно ставитися до підбору нових людей. Позитивно, що з січня 2015 року вирішення кадрових питань перебуває цілковито у нашій компетенції. Маємо право диференційовано підходити і до оплати праці директорів сільських народних домів. Мусимо і будемо підтримувати фінансово й морально ініціативних, креативних, залюблених у свою роботу людей.

–       Бузеччина завше славилася самобутніми творчими колективами. Народна творчість розвивається тут і нині?

–     Так, край наш, безперечно, багатий на талановиті творчі колективи. Підтвердження цих слів є те, що одинадцятьом із них заслужено присвоєно почесне звання «Народний», двом – «Зразковий».

Доростають до високого визнання і нові таланти. Це, зокрема, вокальний ансамбль «Патріоти» (Старий Милятин), вокально-інструментальний ансамбль «Мальви» (Буськ), жіночий вокальний ансамбль «Надбужанки» (РНД), фольклорний колектив «Євшан-зілля» (Побужани), гурт «Бак-бенд» (Красне). Відрадно, що в нелегких умовах ми продовжуємо розвиватись, творити. І подавати  стовідсотково наш, український, національний продукт. Це сьогодні – найважливіше!

–     Збереженню і розвитку народного мистецтва значно сприяють фестивалі та різноманітні культурні акції. Чи могли би Ви детальніші розповісти про найбільш відомі заходи краю?

–     Так, маємо свої цікаві, оригінальні фестивалі, які є своєрідною культурною візитівкою Бущини. Зокрема, цьогоріч уже вп’яте сподіваємось провести фестиваль духовної пісні «Душа моя величить Бога». Дійство, започатковане напередодні 200-ліття від дня народження отця  Маркіяна Шашкевича, прижилося, фестиваль став дорогим і близьким нашим краянам. Він не має постійного місця проведення. Перший відбувся у Буську, два наступні – у Новосілках. Минулоріч – у Гумниськах. А вже цього року проведемо у Полоничах. Така географія проведення цього заходу не випадкова. У Гумниськах о. Маркіян розпочинає свою душпастирську працю, у Новосілках – завершує, там знаходиться місце першопоховання і музей його імені. А ще – Народний дім, який краяни збудували у час нелегкий, воєнний – 1941 року, до 100-ї річниці з дня його смерті. У Полоничах же донині діє церква, в якій правив великий будитель.

Традиційним також став фестиваль «Мамина світлиця». Ним ми вшановуємо видатного композитора-пісняра Ігоря Білозора.

На жаль, призупинив свою мистецьку активність етнофестиваль «Олеський замок». Хрещеним батьком цього чудового дійства був, світлої пам’яті, Герой України, академік Борис Возницький.

Цьогоріч плануємо започаткувати невеличкий фестиваль «Свято бундзика». Бундзик – це смачна страва із сирої та вареної картоплі. Її готують у трьох селах – Яблунівці, Соколі, Грабовій. Є цікаві задумки щодо цього, думаю, нам все вдасться.

Також плануємо уже вшосте, провести Форум краєзнавців-літописців Бущини. Учасники заходу, який став регіональним – науковці, дослідники, письменники, археологи: усі, хто пише і творить історію рідного краю. Кожен форум має свої акцентні події і постаті. Ось, минулого року такою постаттю стала наша землячка художник-графік Софія Караффа-Корбут. У рік її 90-ліття в Буському РНД ми відкрили виставку графічної Шевченкіани, яка і сьогодні мандрує Бущиною.

Уже два роки при Буському РНД діє міський краєзнавчий музей. Це – наше улюблене дітище, на яке ми не затратили жодної бюджетної копійки.  Минулого року спромоглися навіть добудувати одну невеличку кімнату. Маємо до тисячі цікавих експонатів. Наша гордість – підвальне приміщення, в якому господарює Нестор Літописець.

Буськ віднедавна збагатився ще і приватним музеєм родини Грушицьких – «Народна скарбничка». У дні відзначення шевченківських святкувань (9 – 10 березня) директор Буського РНД і музею Ганна Грушицька організувала тут день відкритих дверей. А в Буському краєзнавчому музеї пройшла акція «Ніч у музеї». До речі, про краєзнавчі маршрути і цікавинки Буських музеїв могли почути і слухачі Львівщини завдяки радіо FM «Галичина» у їхньому проекті «Від краю – до краю». До нас у гості завітали журналісти Ірина Процик та Руслан Заєць. На інтернет-сторінках радіо у мережі Facebook є цікаві світлини, присвячені нашому краю. До слова, намагаємось популяризувати культуру Бущини і на обласному радіо та телебаченні. Так, недавно я мала нагоду бути учасником  програми «Вечір у Львові».

–     Безумовно, що і на 2015 рік, у Вас заплановано втілити у життя свої нові, цікаві починання, маєте якісь творчі задумки, ідеї, починання. Розкажіть про це детальніше.

–     Напевне, як не прикро, 2015 рік принесе нам багато сюрпризів, і не завжди приємних. Тож ми оголошуємо його роком мобілізації усіх здорових творчих сил. Це той мінімум, який необхідний нам, аби не лише вижити, а й творчо зростати і розвиватися. Для кожного з працівників цей процес буде суто індивідуальним. Будемо враховувати всі аспекти: усі плюси і мінуси, досягнення, напрацювання, перспективи.

Серед цікавих починань – відкриття приміщення криївки, яку облаштовуємо на території Буського РНД. Плануємо краєзнавчі квести для молоді. Ще хочемо створити мистецьку карту Бущини. А на території РНД – сонячний годинник.

–       Нинішня ситуація в українському суспільстві спричинилася до значних змін у системі нашої національної свідомості. Які виклики, на Вашу думку, у зв’язку із цим постають перед фахівцями у сфері культури?

–     Віднедавна змінилась Україна, а разом з нею змінюємося і ми. Поволі, поступово, але вже по-іншому сприймаємо багато речей, по-іншому починаємо мислити і жити. Ситуація у країні набула нового значення і ваги, вона диктує нам нові умови праці, розставляє нові акценти.

Так, позаплановими стали відвідини Львівського військового госпіталю з мистецьким патріотичним майданчиком. Для дітей Бущини ми організували майстер-клас зі створення оберегів – ангелів-охоронців, які передавали воїнам-захисникам. Виготовляли Різдвяні листівки методом квілінгу, продали їх і закупили 60 метрів рибальської сітки для АТО на Донбасі. З неї, під величну коляду, створювали маскувальну. Двічі з концертною програмою відвідували Золочівський гарнізон – піднімали бойовий дух захисників Батьківщини.

А ще в підвальному приміщенні РНД творимо інсталяцію на тему «Майдан – АТО – зона боротьби за Незалежність». В експозиції – раритетні речі зі столичного Майдану: каски, щити, банери, світлини, палатки. Серед експонатів – осколки «снарядів, мін, гільзи, частинки з бойових машин. Вважаю, що наша робота не пропаде намарне. Буде цікавою і краянам, і гостям Надбужжя.

До слова, у Буському РНД було організовано кілька благодійних концертів, учасниками яких стали відомі виконавці: Степан Гіга, Ігор Богдан, Софія Федина. До організації цих заходів значним чином долучились директор РНД Галина Грушицька. Зібрані кошти передали дітям воїнів АТО та покаліченому учаснику Майдану.

Так, культурі сьогодні як ніколи тяжко. Але не забуваймо, що українська національна культура – це останній рубіж нашої незалежності. Бо вона неможлива без української мови, рідної пісні, традицій, звичаїв. Станемо Іванами безрідними – втратимо все.

–     Яких змін, на Вашу думку, доконечно потребує царина культури?

–     На жаль, згасають, перестають виконувати свою основну, культурно-просвітницьку функцію сільські заклади культури. А вони повинні стати такими ж обов’язковими, значимими, як і школи, церкви. Перелічені мною на початку розмови об’єкти – ошатні, добротні, милують око своїм виглядом. А народні доми… Не хочу вдаватись до епітетів. Часто громада до культури байдужа. А потрібно не лише вказувати пальцем на дах, що протікає, на прогнилі вікна, на вищерблені сходи, а самотужки і разом проявляти ініціативу, долучатися і до відновлення приміщень, і до діяльності цих осередків національної культури. Тоді народні доми стануть справді народними.

 

Розмову провела

Наталія Романів,

                                                                  провідний редактор ЛДОЦНТіКОР